Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів». Краткое содержание книги:
— Може, колись іншим разом. Вільна. — Вона витерла долонею ніс.
— Слухаю, Магістр Рал.
Раїна тихенько причинила за собою двері. Річард знову сів на стілець і відкинув з чола волосся. Скрегочучи зубами, він пальцем крутив і крутив на столі щоденник Коло. Поки він шукав дерева, Келен мало не загинула. Тому що люди, які повинні були її охороняти, слідували своєму розумінню субординації.
Річард здригнувся при думці, що б він зараз накоїв, якби до його гніву приєдналася і магічна лють Меча Істини. Втім, навіть з мечем у руці він ще жодного разу не перебував у такому сказі.
В голові у нього зі знущальною наполегливістю крутилися слова пророцтва, висіченого на стіні ями.
Тихий стукіт у двері перервав його роздуми.
Цього стуку Річард чекав уже давно. Він знав, хто прийшов.
— Заходь, Кара.
Висока світловолоса Кара прослизнула у двері і прикрила її за собою.
Голови вона не піднімала. Такою нещасною Річард її жодного разу не бачив.
— Можна з вами поговорити, Магістр Рал?
— Чому ти в червоної одязі?
Перш ніж відповісти, вона судорожно сковтнула.
— Це… Так положено у Морд-Сіт.
Річард не став вимагати пояснень. Насправді вони його не цікавили. Саме Кара була основною причиною його люті.
— Добре. Що тобі потрібно?
Кара підійшла до столу і зупинилася. Плечі її поникли. Голова в неї була забинтована, але Річард вже знав, що рана не важка. Судячи з кіл під очима. Кара не спала всю ніч.
— Як себе почуває Мати-сповідниця?
— Коли я залишив її, вона відпочивала. Але вона видужає. Її рани не такі серйозні, як могли б бути. Враховуючи все, що трапилося, їй просто пощастило, що вона залишилася жива. Враховуючи, що перш за все вона взагалі не повинна була спускатися до Марліна, враховуючи, що я заборонив вам обом допитувати цю людину.
Кара прикрила очі.
— Магістр Рал, це повністю моя провина. Це я вмовила Мати-сповідницю.
Мені хотілося допитати Марліна, а вона наполягала, що цього робити не потрібно, як ви і веліли.
Не будь Річард такий злий, він би розсміявся. Навіть якщо б Келен не розповіла йому, як все було насправді, він досить добре знав свою наречену, щоб зрозуміти: слова Кари — чистої води вигородження Келен. Але він знав і те, що Кара не доклала жодних зусиль, щоб відговорити Келен.
— Я думала, що повністю контролюю його магію. Я помилилася.
— Я велів вам триматися від нього подалі? — Кара кивнула. Плечі її опустилися. Річард у гніві вдарив кулаком по столу.
— Відповідати! Хіба я не підкреслив особливо і персонально для тебе, що забороняю вам обом спускатися вниз?!
— Так, Магістр Рал.
— Мій наказ можна було витлумачити якось інакше?
— Ні, Магістр Рал.
Річард відкинувся на спинку стільця.
— Це була помилка, Кара. Розумієш ти це? Не в тому, що насправді ти його не контролювала, це вище твоїх можливостей. Але ти вирішила піти вниз.
Ось у чому твоя помилка. Я люблю Келен, і для мене дорожче неї немає нічого ні на цьому світі, ні навіть на тому. Я довірив тобі захищати її.
Б'ючі у вікно промені сонця грали на її червоної одязі, як на осінньому листі.
— Магістр Рал, — ледь чутно промовила Кара, — я повністю визнаю всю тяжкість свого проступку і знаю, що це означає. Магістр Рал, можу я просити про милість?
— Яку?
Кара впала на коліна і, низько схиливши голову, простягла йому тремтячими руками свій ейдж.
— Можу я сама вибрати собі покарання?
— Що?!
— Морд-Сіт на страту завжди одягає червоний одяг. І якщо вона раніше вірно служила, їй дозволяється самій вибрати, як вмерти.
— І який же твій вибір?
— Мій ейдж, Магістр Рал. Я знаю, як велика моя провина перед вами: я зробила непрощенну помилку. Але в минулому я з честю служила вам.
Дозвольте, нехай я загину від свого ейджа. Це єдине, про що я прошу.
Бердіна або Раїна зроблять це. Вони знають як.
Річард обійшов навколо столу. Присівши на край, він подивився на схилену перед ним Морд-Сіт і схрестив на грудях руки.
— Відмовлено. — Вона схлипнула.
— Можу я запитати… Що вибере Магістр Рал?
— Кара, подивися на мене, — м'яко наказав Річард. Вона підняла залите сльозами обличчя. — Кара, я дуже розгніваний. Але як би я не був злий, я ніколи чуєш — ніколи не віддам наказ страчувати когось із вас.
— Це ваш обов'язок. Я винна перед вами. Я не послухалася вашого наказу, і та, кого ви любите, ледь не загинула. Я допустила непростиму помилку.
— А я й не знав, що бувають непростимі помилки, — посміхнувся Річард. Не можна пробачити зраду, але не помилку. Якби людей страчували за помилки, то, боюся, я сам давно вже був би покійником. Я помиляюся на кожному кроці. І часто дуже серйозно.