Попід Кичерами та над потоком

Чи Андрій Рівняк знав, що його жінка любиться з Дмитром? Бо вже всі в селі про те говорили. Та може він один не знав, а як і знав, то не хотів вірити. В зимі він майстрував у хаті й був завжди поблизу жінки. Дмитро часом зайшов до них і швидко відходив. Леся господарила й шила. Тільки до нього, до свого ґазди вона стала ще холодніша, як досі, ще більше байдужа. Та Андрій потрохи привик до того й надіявся, що як прийдуть діти, буде інакше. А діти не приходили…

Дмитро сидів у пустій Малерманівці й мучився. Таки він дійсно виродився з-поміж бойків. Вони, щоправда, багато співають про кохання, але в житті вони тверезі, а вже ж не вдаються в тугу, коли хтось недосяжний. Але Дмитра з’їдала туга, жар незаспокоєного кохання.

Інколи, як Андрій відходив до села, він крав у нього хвилини щастя. Та їх не було багато. В’яла й сохла з туги теж і Леся. Пізнавши справжнє кохання, примушена годити нелюбому чоловікові та ще й обманювати його, вона мучилась. Вийняткові хвилини щастя були, коли вона могла забігти до Дмитра й віддатись неподільно свому коханню. І то тривога, щоб чоловік не викрив її, затроювала їй хвилини щастя.