Таргани

— Ні!

Харрі вловив у його голосі рішучі нотки, яких не було на початку допиту.

— Що ви робили після того, як, за вашими словами, провели посла на паркінг?

Брекке пояснив, що повернувся назад в офіс, працював із паперами приблизно до півночі, а потім викликав таксі й поїхав додому. Харрі запитав, чи не заходив до нього хто-небудь, чи, може, дзвонив, у той час як він перебував у своєму офісі, і на це Брекке відповів, що ніхто не може ввійти в офіс без перепустки й що він відключив усі телефони, щоб спокійно попрацювати: він звичайно так робить, займаючись паперами.

— Отже, ніхто не може підтвердити ваше алібі? Ніхто, наприклад, не бачив, як ви повернулися додому?

— Мене бачив у будинку Бен, охоронець Бен. Може, він згадає. Звичайно він зауважує, коли я повертаюся додому пізно й у костюмі.

— Охоронець бачив вас у будинку близько півночі, це все?

Брекке знову задумався.

— Боюся, що все.

— Гаразд, — вимовив Харрі. — Тепер цим займуться інші. Не хочете кави? Або хоча б води?

— Ні, спасибі.

Харрі встав, збираючись іти.

— Харрі!

Він обернувся:

— Краще називайте мене Холе. Або інспектор.

— Гаразд. У мене що, неприємності? — запитав Брекке норвезькою.

Харрі примружив око. Брекке мав жалюгідний вигляд, він був схожий на зібгане крісло-мішок фірми «Сакко».

— На вашому місці я подзвонив би адвокатові.

— Я зрозумів. Спасибі.

Харрі зупинився у дверях.

— До речі, що з обіцянкою, яку ви дали послові на підземному паркінгу? Ви її дотримали?

Брекке винувато усміхнувся у відповідь.

— Я збирався розповісти про це Хільде, тобто… я думав, що зобов’язаний це зробити. Але коли я довідався, що посол мертвий… так, він був дивним, і я вирішив для себе, що тепер я просто мушу виконати цю обіцянку. Тим більше що вона вже не має ніякого практичного значення.

— Хвилиночку, я ввімкну гучний зв’язок.

— Алло!

— Ми слухаємо тебе, Харрі.

Б’ярне Мьоллер, Даґфінн Торхус і голова Управління поліції мовчки вислухали доповідь Харрі по телефону.

Потім слово взяв Торхус.

— Отже, у нас є норвежець, що сидить під вартою за підозрою у вбивстві. Питання таке: як довго нам удасться приховувати цю справу?

Голова поліції кашлянула.

— Поліція може спокійно займатися пошуками вбивці — преса про вбивство ще не знає. Я потім їм подзвоню. Думаю, у нас є кілька днів, що важливо на випадок, якщо цей Брекке тут ні до чого. Якщо тайці будуть змушені його відпустити, вони захочуть, щоб ніхто не довідався про арешт.

— Харрі, ти мене чуєш? — запитав Мьоллер.

Пролунав якийсь шум у слухавці, Мьоллер зрозумів його як знак згоди.

— Цей хлопець винний, Харрі? Він убивця?

Знову виник шум, і Мьоллер підняв іншу слухавку — телефону голови поліції.

— Що ти сказав, Харрі? Саме так. Добре, ми тут це обговоримо. Будемо підтримувати з тобою контакт.

Він поклав трубку.

Що він сказав?

— Що не знає.

Додому Харрі повернувся пізно. У «Ле Бушероні» було повно народу, так що він повечеряв у Патпонгу на Четвертій Сой, на вулиці геїв. Коли він розправлявся з гарячим, до його столика підійшов чоловік і чемно поцікавився, чи не бажає Харрі провести з ним час. Харрі похитав головою, і той відразу ж ретирувався.