Таргани

— Адже автомобіль посла мав стати на гостьове місце! — вигукнув він.

— Шкода, — відповів Джим. — Схоже, у вас невірна інформація.

— Міг він стояти де-небудь в іншому місці?

— Авжеж. Але ті, у кого немає постійного місця, обов’язково проїхали б повз цю камеру, і в такому випадку ми побачили б машину.

— Ми хочемо подивитися іншу відеоплівку, — сказав Харрі.

— Будь ласка. Яку саме?

Нхо порився в кишені.

— Ти знаєш, де паркується машина із цими номерами? — запитав він, простягнувши знайдений у кишені папірець.

Джим недовірливо вп’явся в нього очима.

— Чорт забирай, так ти теж говориш англійською мовою.

— Це червоний «порше», — сказав Нхо.

Джим повернув йому папірець.

— І перевіряти нема чого. Із постійних тут у нас ніхто не їздить на червоних «порше».

— Чорт! — вирвалося раптом у Харрі норвезькою.

— Що це значить? — посміхнувся Джим.

— Та так, один норвезький термін, тобі однаково не зрозуміти.

Вони знову вийшли на сонячне світло.

— Можу влаштувати тобі кращі, причому дешево, — запропонував Джим, показуючи на темні окуляри Харрі.

— Не треба, дякую.

— Тоді можу поспостерігати, якщо треба, — розреготався Джим. Він уже заклацав пальцями, смакуючи, як знову ввімкне свій плеєр. — Салют, інспекторе! — крикнув він їм навздогін.

— Харрі обернувся.

— Тшо-орт!

Ідучи до машини, вони чули за спиною регіт охоронця.

— Отже, що нам відомо? — запитала Ліз, поклавши ноги на письмовий стіл.

— Ми знаємо, що Брекке бреше, — вимовив Харрі. — Він сказав нам, що після зустрічі провів посла на паркінг до його машини.

— Навіщо йому брехати про це?

— Посол говорить по телефону тільки те, що хоче підтвердити час зустрічі — четверта година дня. Поза всяким сумнівом, посол приїжджав в офіс Брекке. Ми розмовляли із секретаркою в приймальні, вона це підтвердила. Вона може також підтвердити, що посол виїхав звідти разом із Брекке — той потім ще заскочив на хвилинку, щоб залишити повідомлення. Вона пам’ятає про це, тому що було близько п’ятої години і саме в цей час вона сама стала збиратися додому.

— Добре, що хоч хтось щось пам’ятає.

— Але ми не знаємо, що робили посол і Брекке потім.

— Де була його машина? Неймовірно, щоб він ризикнув залишити її просто на вулиці, ще й у цьому районі Бангкока, — сказала Ліз.

— А може, вони домовилися відправитися в інше місце, і посол доручив комусь доглянути за машиною, поки він підніметься нагору за Брекке, — припустив Нхо.

Рангсан стиха кахикнув і перегорнув аркуш газети.

— Доручив? У такому місці, де аж кишить злодіями, які тільки й чекають подібного випадку?

— Згодна, — вимовила Ліз. — Це дуже дивно, що він не заїхав на паркінг: адже так було б простіше й надійніше. Він міг би припаркуватися прямо біля ліфта.

Вона повозила мізинцем у юшці, і на її обличчі з’явився блаженний вираз.

— Питання в тому, що нам з усім цим робити, — сказала вона.