Жак фаталіст і його пан

Жак розповів господині, що сталося. Господиня, вислухавши його, мовила до них:

— Панове, погодитеся взяти мене за арбітра?

Жак і його пан (в один голос): Дуже радо, дуже радо, пані господине.

Господиня: І даєте слово чести, що скоритеся моєму вирокові?

Жак і його пан: Слово чести, слово чести...

Тоді господиня сіла до столу і з виглядом суворого судді та й тоном, який йому личить, прорекла:

«Вислухавши розповідь Жака про те, що сталося, і зваживши на очевидні факти, що його пан єсть добрий, дуже добрий, над міру добрий пан; а Жак не такий уже й поганий слуга, який одначе має нахил брати тимчасову й добровільно дану йому концесію за абсолютну й непорушну посілість, — ми анулюємо рівність, яка встановилася між ними за попереднього часу, і відразу ж відновлюємо її наново. Жак зійде вниз і відразу ж, зійшовши, повернеться, діставши всі права, якими він користувався до цього часу. Його пан подасть йому руку і люб'язно скаже: „Добридень, Жаку, я радий, що ти повернувся...” Жак же відповість йому: „А я, мій пане, я зачарований тим, що знову вас бачу...” Ми забороняємо, щоб хтось із них двох повертався до цієї теми і щоб у майбутньому заходила мова про права пана або слуги. Вимагаємо, щоб один наказував, а другий корився, як те кожному належить, і щоб те, що один може, а другий мусить, знову поринуло в забуття, як було досі».

Так закінчивши цю промову, яку вона запозичила з якогось друку того часу, опублікованого з нагоди подібної суперечки, коли з кінця в кінець королівства можна було почути, як пан кричав своєму слузі: «Іди вниз!», а слуга й собі кричав: «Я не піду!» — вона звернулася до Жака:

— Ану лиш, ходіть сюди і дайте вашу руку, без зайвих розмов...

Жак скричав з болем:

— Видно, записано там, угорі, що доведеться мені йти вниз!..

Господиня (Жакові): Там, угорі, записано, що коли маєш собі на голові лана, мусиш сходити вниз, потім угору, наближатися й відступати, тупцювати на місці, і все це робити так, щоб ніколи ногам не забажалося чинити опір наказам голови. Давайте вашу руку, хай буде виконаний мій вирок...

Жак подав руку господині; але тільки вони переступили поріг кімнати, як пан кинувся до Жака й поцілував його, потім лишив Жака й обняв господиню. І, цілуючи то одного, то другого, приказував:

— Так записано там, угорі, що я ніколи не зможу розійтися з цим оригіналом і що, доки й житиму, бути йому моїм паном, а мені його слугою...

— І, як видно з усього, — додала господиня, — обом вам з того не буде шкоди.

Полагодивши цю суперечку, яка їй здавалася єдиною в своєму роді, хоч насправді було безліч їй подібних, і повернувши Жака на своє місце, господиня подалася в своїх справах, а пан мовив Жакові:

— Тепер, як ми вже заспокоїлися і можемо міркувати тверезо, ти погодишся...

Жак: Я погоджуюся, що, давши слово чести, належить його дотримувати; а що ми зареклися словом чести перед суддею не повертатися до цієї справи, то й не личить про неї говорити.