Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
— Отож я виходжу з дому хірурга, сідаю в колясу, прибуваю до замка, і мене з усіх боків оточують його мешканці.
Пан: Тебе вже там знали?
Жак: Звичайно! Пригадуєте собі ту жінку з тиквою олії?
Пан: Дуже добре!
Жак: Та жінка належала до служби замка і була постачальницею управителя. Жанна розтрубила по замку мій вчинок, який я зробив з співчуття до неї; чутка про моє добре діло дійшла до господаря замка; не були перед ним промовчані й носаки та стусани, якими мені віддячено за те діло, коли я вночі повертався додому. Він наказав, щоб мене відшукали й приставили до замка. Отак я й прибув туди. Мене оглядали, розпитували, мною захоплювалися. Жанна обнімала мене й не знала, як дякувати.
— Дати йому затишну кімнату, — сказав господар замка до своєї служби, — і доглядати, щоб йому нічого не бракувало. А ви, — звернувся він до хірурга, — мусите пильно його доглядати...
Усе було виконане достоту, як наказано. Як бачите, мій пане, хто може знати, що написане там, угорі? Хай тепер мені хтось мудрий скаже: добре є чи зле роздавати гроші; чи велике нещастя бути побитим до смерти... Без цих двох подій пан Деґлян ніколи й слова не чув би про Жака.
Пан: Пан Деґлян, власник Мірмону! Виходить, ти опинився у замку Мірмон, у мого старого друга, батька пана Деофоржа, державця моєї провінції?
Жак: Достеменно так. І молода чорнявка, гнучка, як тополя, з чорними очима...
Пан: Це Деніза, Жаннина дочка?
Жак: Як єсть вона.
Пан: Твоя правда, це найуродливіше й найчесніше сотворіння на всі двадцять льє навкруги. І я, і більшість з тих, що були вхожі до замка Деґляна, даремно пркладали всіх сил, щоб її спокусити; і не один серед нас був такий, що готовий був на найбільше безумство заради неї, при умові, що вона погодилася б бодай на маленьке заради нього.
Тому що Жак перервав тут свою мову, пан запитав його:
—Над чим ти замислився? Що робиш?
Жак: Молюся.
Пан: Ти молишся?
Жак: Іноді.
Пан: Які слова твоєї молитви?
Жак: Я проказую: «Ти, той, хто написав великий сувій, хоч і хто б Ти був, чий палець начертав усі письмена там, угорі, Ти від початку знав і знаєш, що мені до серця; хай буде воли Твоя. Амінь».
Пан: Чи не міг би ти так само добре й мовчати?
Жак: Можливо — так, можливо — ні. Я молюся на всякий випадок; і хай діється зо мною, що має діятися, я не буду ні радіти з того, ні нарікати, доки паную над собою; біда лише в тому, що я непослідовний і часом скажений, що я забуваю свої принципи та науку свого сотника і сміюсь і плачу, як останній дурень.
Пан: Хіба твій сотник ніколи не сміявся і ніколи не плакав?
Жак: Рідко... Одного ранку Жанна привела до мене свою дочку і сказала:
—Пане, тепер ви у пишному замку, де вам буде трохи ліпше, ніж у вашого хірурга. У всякому разі на початку. О, вас доглядатимуть так, що не можна й краще; але я знаю службу, бо давно сама живу в ній; поволі їх запал охолоне. Панове перестануть думати про вас; і якщо ваша хвороба буде тривати, вас забудуть, але так досконало забудуть, що якби вам прийшла в голову дивна думка померти з голоду, ніхто вам би не перешкодив... — Потім звертаючися до своєї дочки: — Слухай, Денізо, — мовила вона, — я хочу, щоб ти відвідувала цього доброго чоловіка чотири рази на день: уранці, у обіди, о п'ятій годині і під час вечері. Я хочу, щоб ти була йому покірна, як мені. Так я наказую і так має бути.
Пан: Ти не знаєш, що трапилося з бідним Деґляном?
Жак: Ні, пане; але якщо мої побажання, щоб йому велося якнайкраще, не здійснилися, то напевно не з тієї причини, що вони не були щирі. Він передав мене командорові Лябуле, який загинув у дорозі до Мальти; командор Лябуле передав мене своєму старшому братові сотникові, який, можливо, вже помер на фістулу; цей сотник передав мене своєму молодшому братові, помічникові прокурора Тулюзи, який збожеволів, і його на вимогу родини замкнули в божевільні. Пан Паскаль, помічних прокурора Тулюзи, передав мене графові Турвілю, який волів відростити бороду у монашій рясі капуцина, ніж ризикувати життям на полі бою; граф де Турвіль передав мене маркізі дю Беллюа, яка втекла до Лондону з якимось чужинцем; маркіза дю Беллюа передала мене своєму двоюрідному братові, який проциндрив свій маєток на жінок і втік за море; цей самий двоюрідний брат відрекомендував мене панові Еріссанові, лихвареві з фаху, який орудував грішми пана Рюзе, доктора Сорбони, і допоміг мені увійти в дім мадмуазель Іслен, яка була вашою коханкою і примістила мене у вас, пане, кому я зобов'язаний шматком хліба на старі літа, бо так ви мені обіцяли на той випадок, коли я лишуся у вас, і немає підстав думати, що ми з вами розійдемося. Жак був створений для вас, а ви створені для Жака.