Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Пан: Але, Жаку, ти побував у багатьох домах, ніде не загрівши місця.
Жак: Це правда; траплялося, що мене позбувалися.
Пан: Чому?
Жак: Тому що я від народження охочий говорити, а всі ці люди хотіли, щоб я мовчав. Не те що ви: ви завтра ж прогнали б мене, якби я мовчав. Я маю саме ту ваду, яка вам до вподоби. Але скажіть, нарешті, що сталося панові Деґлянові? Розкажіть мені, а я тим часом потягну зілля.
Пан: Ти жив у нього в замку і ніколи не чув розмов про його плястер?
Жак: Ні.
Пан: Цю пригоду я залишаю на дорогу; друга коротша. Він здобув собі багатство з гри і зійшовся з однією жінкою, яку ти міг бачити в його замку; з розумною, але дещо дивною, серйозною, мовчазною і твердою жінкою. Якось ця жінка йому сказала: «Або ви мене любите більше, ніж гру, і в такому випадкові дасте мені слово чести, що більше ніколи не гратимете; або ви любите більше гру, ніж мене, і в цьому випадкові не говоріть мені нічого про вашу пристрасть і грайте собі, скільки вам хочеться...» Деґлян дав слово чести, що більше ніколи не гратиме.
— Ні на великі гроші, ні на малі?
— Ні на великі гроші, ні на малі. Проминуло щось з десять років їх спільного життя в замку, який ти знаєш, коли Деґлян змушений був поїхати в якійсь важливій справі до Парижу і мав нещастя зустріти в нотаря свого давнього знайомого з часів, коли він був затятий грач. Той затягнув його на обід до якогось кишла, де він програв за один раз усе, що мав. Його коханка була невмолима; бувши багатою, вона забезпечила Деґлярові скромну пенсію і залишила його назавжди.
Жак: Мені дуже шкода; він був порядна людина.
Пан: Як з горлом?
Жак: Погано.
Пан: Це тому, що ти багато говориш, а мало п'єш.
Жак: Це тому, що я не люблю зілля, зате люблю говорити.
Пан: Гаразд, Жаку, ти у Деґляна, коло Денізи, і Деніза за наказом своєї матері відвідує тебе щонайменше чотири рази на день. Шельма, уподобати якогось Жака!
Жак: Якогось Жака! Якийсь Жак, пане, така сама людина, як і хтось інший.
Пан: Жаку, ти помиляєшся; Жак не така сама людина, як і хтось інший.
Жак: А часом і ліпший від іншого.
Пан: Жаку, ти багато собі дозволяєш. Продовжуй історію свого кохання і пам'ятай, що ти був і будеш тільки Жаком.
Жак: Якби в за'їзді, де ми зустрілися з лиходіями, та не Жак, що виявився щось більше вартим від свого пана...
Пан: Жаку, ти нахаба: ти зловживаєш мою ласку. Як я був необачний піднести тебе вище того стану, до якого ти належиш, так знайду способу й повернути тебе на своє місце. Бери, Жаку, свою пляшку й горнець і забирайся вниз.
Жак: Жартуєте, пане; мені добре й тут, і вниз я не піду.
Пан: А я тобі кажу, що підеш.
Жак: Я переконаний, що ви не берете поважно того, що кажете. Як то, пане, за десять років призвичаїти мене жити, як рівний з рівним...
Пан: А тепер я хочу, щоб це скінчилося.
Жак: Терпівши стільки всі мої зухвальства...
Пан: Не хочу їх більше терпіти.
Жак: Призвичаївши мене сидіти при столі побіч вас, називавши мене своїм другом...
Пан: Ти не тямиш, що то таке, коли старший називає другом свого підлеглого.
Жак: Коли ж я знаю, що всі ваші накази на вітер, якщо Жак їх не схвалить; коли ваше ім'я приросло до мого, так що одне й не вживається без другого і всі люди кажуть — «Жак і його пан», — тоді раптом вам заманулося ці імена відокремити. Ні, пане, так не буде. Там, угорі, записане: скільки й житиме Жак, скільки й житиме його пан, і навіть по тому, як вони обидва помруть, — усі казатимуть: «Жак і його пан».
Пан: А я тверджу, Жаку, що ти підеш униз, і підеш негайно, бо так я тобі наказую.
Жак: Пане, накажіть мені зробити щось інше, коли хочете, щоб я скорився.
•••