Тринадцята легенда

Коли Ізабель забрали до психлікарні, у селі стали подейкувати, що з двійнятами треба щось робити. Їм уже виповнилося тринадцять — не той вік, коли дівчат можна залишати без нагляду. Вони потребували твердої жіночої руки і належного впливу. Чому б їх не послати до школи, пропонували одні? Та яка школа візьме до себе таких занедбаних дівчат! — слушно заперечували інші. Урешті-решт громада дійшла висновку, що найкращий вихід — це найняти гувернантку.

І гувернантку знайшли. Звали її Естер. Естер Барроу.[6] Ім'я не надто красиве, але ж і власниця його особливою красою не вирізнялася.

Усе належним чином організував лікар Модслі. Чарлі, занурений у своє невимовне горе, взагалі не помічав, що відбувається, а Джон-копач та Хазяйка були усього-на-всього слугами, тому на їхню думку ніхто не зважав. Лікар Модслі проконсультувався з містером Ломаксом, повіреним у справах родини, і вони удвох, не без сприяння менеджера банку, здійснили всі необхідні приготування. А потім утілили свій задум.

Безпорадні й пасивні, ми всі наче завмерли в передчутті прийдешніх змін, хоча кожен з нас мав свою думку з цього приводу. Хазяйку роздирали суперечливі почуття. З одного боку, вона з інстинктивною підозрою ставилася до незнайомки, яка ось-ось мала вдертися на її царину, а до цього ще й додавався страх того, що її, місіс Дюн, буде визнано недостатньо сумлінною служницею: Хазяйка вже багато років відповідала за хатнє господарство, але можливості її, з огляду на вік, були вже дуже обмежені. З іншого ж боку, бабця плекала надію — надію на те, що гувернантка виховає в дівчат почуття дисципліни, відновить у домівці належний лад, і все життя в Енджелфілді нарешті йтиме в річищі здорового глузду. Прагнення Хазяйки до омріяного ладу в оселі було таким сильним, що вона навіть узялася була видавати нам розпорядження, хоча, ясна річ, ніхто тих розпоряджень і не думав виконувати.