Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря
- Автор: Бачинська Олена, Вінцковський Тарас
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-0461-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря». Краткое содержание книги:
• У боротьбі з Великою Ордою: народження Кримського ханату
• Українське козацтво наприкінці XV — у першій половині XVI ст.
• Український рух на Слобідській Україні
• Заснування й розвиток міст Південної України
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Утім, зріла нова війна між Туреччиною та Росією, і обом імперіям знову знадобилися запорожці. Турецький султан їх усіляко улещував та заохочував до військової служби, гарантував недоторканність військових традицій і самоврядування. У гирлі Дунаю Порта дозволила побудувати Січ та відновити прадавній запорозький військовий устрій. Покладаючи надії на султанську «ласку», багатотисячний потік козаків і селян попрямував з покріпаченої України до турецьких кордонів, викликавши тим самим неабияке занепокоєння петербурзьких вельмож. Так починалася Січ Задунайська.
У Петербурзі добре пам’ятали про переваги турецько-кримської кінноти над російською під час попередньої війни і про важливий внесок запорозьких кінних та човнових команд у перемогу над турками. Утім, відновлювати Січ Катерині II не дуже й хотілося; вона ладна була створювати штучні козацькі формування, не пов’язані з традиціями низового козацтва, аби тільки «не згадувати самого наймення запорожців». Такими стали Бузьке козацьке військо, до якого набирали вихідців з Правобережної України (згодом ще й молдаван, румун, болгар і сербів), а також Катеринославське козацьке військо, сформоване із дворян-однодворців Катеринославської губернії за зразком Війська Донського (тому й звалося воно ще військом «Ново-донських козаків»). Однак їхній чисельний склад і боєздатність лишались низькими; поміщики, закріпачуючи селян та козаків, ревно стежили, аби жодна «ревізька душа» не перейнялася знову козацьким духом. Та невідворотне наближення війни змушувало царат зменшити здирницькі апетити поміщиків і, врешті-решт, зважитися створити військо із колишніх запорожців. Нагальність такої потреби постала під час збройного виступу кримських татар 1782 року, коли Османи примірялися оголосити нову війну Російській імперії. Отож тоді правитель Новоросійської губернії Григорій Потьомкін закликав колишніх запорожців збиратися в Херсоні для формування кінного та пішого козацьких полків. Пригадаймо, що царський маніфест забороняв згадувати навіть наймення запорожців, тож це нове козацьке утворення умовно назвали Кіш вірних козаків — як протиставлення козакам «невірним», себто задунайським.
Сумна перспектива ув’язнення на Соловках чи в Сибіру, конфіскації майна, покріпачення та здирств оминула більшість із запорозьких старшин. Ще 1777 року колишнім козацьким старшинам, котрі, як говорив Потьомкін, «у злочинах кошового та його спільників участі не брали», надали військові чини та дворянство. Цієї милості удостоїлись запорозький військовий осавул Сидір Білий, який став предводителем херсонського дворянства, та військовий писар Антін Головатий, призначений на посаду капітана-справника міста Новомосковська (начальник земської поліції). Згодом обидва вони отримали чини секунд-майорів, патенти на дворянство і завели поміщицькі господарства. З цими постатями пов’язане народження наступника Війська Запорозького — Чорноморського козацького війська. Доля Петра Калнишевського їх оминула лише тому, що вони напередодні і під час руйнування Січі перебували в Петербурзі із клопотанням для запорожців царських «милостей». Не знаючи, що генерал Текелія вже докінчив свою справу із Січчю, Головатий був на прийомі у царициного фаворита Григорія Потьомкіна і пропонував йому проект реформування Запорожжя за зразком Війська Донського. Вислухавши козацького старшину, Потьомкін мовив: «Браво!» — і жбурнув геть подані ним папери. А коли цей вельможа, граючись, з удаваним сумом сказав, що «Січ пропала», то Головатий з ледь прихованою злістю відповів: «Пропали ж і ви, ваша світлосте!» Потьомкін вперіщив у нього гнівний погляд, у якому вже замаячили Соловки, та Головатий дотепно повернув це на жарт, нагадавши князеві, що той записаний козаком до Кущівського куреня, отже, якщо «Січ пропала», то пропало і його козакування. Оцінивши дотеп запорожця, Потьомкін пом’якшив свій погляд і бовкнув: «Ти бреши, та не забрешися!»
Перед початком нової війни з Туреччиною Катерина II вирішила оглянути колишні землі запорозького козацтва та завойовані у турків причорноморські степи, де Потьомкін зводив губернські міста і поміщицькі села. З липня 1787 р. у Кременчуку колишні запорозькі старшини постали перед ясними царициними очима й подали їй клопотання про відновлення Війська Запорозького. Його автор, Антін Головатий, писав: «Це вже не буде Січчю, але особливе військо із колишніх запорожців, вони будуть мати свою осілість і порядок служби, гідний часові та обставинам». Тобто йшлося не про відновлення Війська Запорозького, а про створення нового козацького витвору, який хоч і мав спиратися на військові традиції запорожців, але зорганізовувався на кшталт Війська Донського. Всупереч січовим традиціям, козаки нового війська мали поодружуватися. Катерина II наголошувала Потьомкіну: «Щоб з вашого боку було вжито запобіжних заходів, аби зі згаданих колишніх запорожців не було заведено товариство неодружених людей ще й на їхньому старому підґрунті». Потьомкін наказав козакам негайно шукати наречених, і кожному, хто одружився, надсилав подарунок. Вважалося, що одружені козаки більше слухатимуть начальство й не тікатимуть до задунайців. Годі й говорити, що то були формальні реверанси задля вимолення прощі. Запорозькі звичаї та традиції передавали новим поколінням козацтва попри офіціозні декларації.
Краснодарський історик Борис Фролов днем народження Чорноморського козацького війська вважає 20 серпня 1787 року, коли Потьомкін видав отаке розпорядження: «Щоби мати у намісництві Катеринославському воєнні команди волонтерів, доручив я секунд-майорам Сидору Білому та Антону Головатому зібрати охочих, і кінних та піших для човнів з тих, хто поселився в цьому намісництві й служив в колишній Запорозькій Січі, козаків». Однак до створення справжнього козацького війська справа тоді ще не дійшла, адже у Потьомкіна все ще йшлося про «команду волонтерів». Тож і охочих йти у «волонтери» було мало. Тоді Потьомкін дозволив набирати у козаки не лише колишніх запорожців, але й будь-яких вільних людей, навіть бурлаків бездомних, аби вони тільки не були дезертирами чи не скоїли яких злочинів.
До створюваного війська приєднався Харько[14] Чепіга зі своєю півсотнею «волонтерів», набраних з «вільних людей». Йому Потьомкін пожалував полковницький пернач і дозволив вербувати у козаки. Колишній запорозький старшина — полковник Протовчанської паланки, а тепер — капітан російської армії, Чепіга також удостоївся царициних милостей. Вона ж, будучи в Кременчуку під час своєї помпезної подорожі до Криму, частувала його зі своїх рук виноградом і дарувала йому оздоблену діамантами шаблю. Цей козацький достойник увійшов до трійці батьків-засновників чорноморського козацтва, відзначившись ще й тим, що прибув до Васильківського Коша зі справжніми запорозькими клейнодами — знаменом Протовчанської палатки, перначами полковника і військового табунщика, які він урятував від конфіскації 1775 року.
27 лютого 1788 р. «вірні» козаки урочисто зустріли надіслані царицею військові клейноди — велике біле військове знамено, 7 малих знамен для куренів, булаву для кошового отамана та полковницькі перначі. Здавалося, що царський уряд, вже пошкодував через своє поквапливе рішення знищити Січ і зважився відновити козацький лад Запорожжя. Підбадьорені цим козаки стали повертатися з-за Дунаю до російських володінь. Однак кількість «вірних» козаків наприкінці 1787 р. ледь перевищувала 600 осіб. Зваживши на умовляння Білого і Головатого, Потьомкін оголосив, що колишні запорожці, котрі приведуть до війська охочих та забезпечать їх військовим обладунком, отримають офіцерські чини та дворянство. І от тоді чисельний склад почав зростати; вже у серпні 1788 р. лише команда Чепіги нараховувала 894 козаки. Поволі виокремлювалися назва і статус нового козацького війська. У січні 1788 р. його називали то «Кіш вірного Війська Запорозького», то «Козаками вірного Запорозького Коша», а в листопаді Потьомкін використав наймення «чорноморські козаки». У грудні остаточно усталилася офіційна назва — «Ея Императорского Величества войско верных Черноморских казаков», що увійшло в історію як Чорноморське козацьке військо.
14
Старовинне українське ім’я Харько є скороченням імен Захар і Харитон. Чепігу згадують у різних випадках то з одним, то з іншим повним іменем. Однак у подальшому його ім’я і по батькові усталено позначати як Захарій Олексійович.