І все ж диво сталося — Ілля повернув мене до списку своїх друзів у соцмережі. Я шалено зраділа. Написала йому, що не підведу, адже тепер я знову потрапила до його списку довірених осіб. Після цього почала вивчати його сторінку, на якій для мене тепер було доступно більше інформації. Я побачила його фотографії з Риму, побачила коментарі до його записів, і з ким він спілкувався весь цей час. В принципі, все було добре, причин для занепокоєння не було. Ось тільки одне запитання мене трохи засмутило: цікаво, хто його фотографував у Римі? Олена?
Ілля так і не вийшов зі мною на зв'язок цього дня, а наступного написав одне повідомлення:
«А? Що? Я вже про щось забув?»
Мені здається, це мистецтво — відповідати на повідомлення таким чином, щоб співрозмовник так і не отримав потрібну інформацію, але при цьому залишився задоволеним.
Я, як завжди, потрапила в свою ж пастку: вирішила не відповідати йому якомога довше, щоб не я мучилася, а він, але в підсумку, коли через годину я не витримала і все ж написала йому, Іллі вже не було на зв'язку до кінця дня. І весь цей час я турбувалася через те, що, можливо, він кудись поїхав на кілька днів, а я про це не буду знати, бо не відповіла одразу на повідомлення.
На щастя, наступного дня вранці я отримала від нього відео, присвячене Дню Незалежності України, а ще ближче до обіду він зателефонував мені по відео сам. Було так затишно: ми разом обідали. Ілля все просив мене показати, що я їм, але я лише жартувала.
— Ти завжди кажеш, що я вживаю нездорову їжу, тому не буду тобі показувати.
— Де це чувано: ми з тобою займалися віртуальним сексом, проте їжу ти показувати соромишся!
– Ілля!
Ми розсміялися.
— Але я не можу з тобою довго розмовляти, — сказала я з сумом, — мені через півгодини треба вже виходити, я йду з подругою в кіно.
— Ти завжди то в кіно, то в кафе, то на квест. Якось одноманітно.
— Ти сам в кіно коли востаннє ходив?
— Десь у червні, здається.
Мені подобалися такі наші бесіди. Начебто ні про що, але вони зближували найбільше. Я вирішила не псувати собі настрій і не нагадувала Іллі щодо поїздки. Ми мило поспілкувалися і ледве попрощалися. Я навіть засмутилася, що йду на зустріч.
Але з подругою ми чудово провели час! Фільм був дивовижний, про кохання. Він мене надихнув, і я ще більше переконалася в тому, що обов'язково поїду до Іллі. У фільмі були слова: «Люби безмірно. Любов із мірою нікчемна». Ці слова мене так зачепили, що коли я повернулася додому, то написала їх Іллі і додала: «Так і є. Ілля, я тебе… Ну, ти і так знаєш».
«З учорашнього дня мене переповнює ніжність до Іллі, а ще повна довіра. Звичайно, є тривога, але позитивні думки переважають. Він чудовий, він заслуговує на все найкраще, що тільки є в цьому світі! Кохаю його! О, як же я мрію про зустріч! Якщо вона так і не відбудеться, то це буде справжня всесвітня несправедливість! Звичайно, я перебільшую, але коли люди закохані, вони повинні бути разом. О Боже, благаю, допоможи нам зустрітися. Я так його люблю. Я так хочу зробити його щасливим, подарувати тепло і ніжність. Він потребує цього, як і я.
26.08.2017, 11:57»
У той день він так і не відповів, але наступного дня написав:
«Ні, не знаю. Про що ти?»
«Про кохання», — відповіла я.
Через півгодини Ілля зателефонував. Ми трохи поговорили, потім попрощалися, щоб зайнятися своїми справами, а ввечері почалося наше інтимне листування. Він надсилав мені звукові повідомлення: які ж слова він мені шепотів! Їх же він мені повторив, коли трохи пізніше зателефонував. Він зводив мене з розуму. А як горіли його очі, як він дивився на мене! Наше єднання було абсолютним, ми ідеально одне одному підходили. Він завжди дбав про те, щоб в першу чергу мені було добре, і у нього виходило: з ним я була по-справжньому щасливою.
