Безмірна залежність

— До речі, ти так і не додав мене в друзі в соцмережі, з якої видалив, — згадала я, коли знову посмілішала. Ілля розсміявся, а я продовжила. — Тобі смішно, а мені ні. Це прикро. Адже я нібито твоя кохана й єдина дівчина, але ти видаляєш мене з друзів. Це неприємно. — Тут мене понесло. — Тобі все одно, що я повинна переплачувати гроші за готель, тому що ти не хочеш взяти мені запрошення. І Олена все ніяк не вгамовується!

— Вона знову тобі дошкуляла?

— Ні, але мені і того, що було, достатньо. Ми начебто з тобою разом, але ти так несерйозно поводишся, що я абсолютно ні в чому не впевнена. Мене ображає такий твій підхід до наших стосунків.

— Кохана, ти повинна зрозуміти, що такий вже в мене характер. Я завжди жартую. Ось і зараз я скажу, що твоя заявка на додавання в друзі знаходиться у мене на розгляді. Хіба це не смішно? Я завжди всіх веселю, такий мій стиль. І, до речі, ще дещо… Щодо дати поїздки і запрошення. Ти мене ще не дуже добре знаєш, тому я зізнаюся, що людина я досить незібрана. Нагадуй мені про зустріч. Я займуся усіма питаннями, і з датою ми визначимося, і з запрошенням, тільки дай мені час.

— Дати час, але не пускати все на самоплив?

— Саме так!

— Ох, ти і ледар! Нічого, я за тебе візьмуся! — сказала я вже весело. Всі образи зникли, тому що Ілля говорив зі мною щиро. Тільки це мало значення, а всі його недоліки відходили на другий план.

Наступного ранку хвилювання знову повернулося: як можна любити і при цьому не робити нічого для наближення довгоочікуваної зустрічі? Якось дивно це. І що буде, коли я не квапитиму Іллю? І це його ставлення до мене: немов я дурепа, — якось зневажливо, чи що… Мені стало страшно: якщо зараз Ілля кричить на мене, керує мною, то що буде після зустрічі, коли я віддамся йому повністю?