Острів злочинців
- Автор: Ненацкий Збигнев
- Серия: Пригоди самоходика #1
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Острів злочинців». Краткое содержание книги:
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
– А я? – вигукнув Телль.
– А я, до якого типу я належу? – спитав Чорниця.
– А я, прошу пані? – допитувався Соколине Око.
– Згода, – кивнула Залічка. – Завтра я постараюся знайти час, щоб поміряти ваші голови. Спробую встановити, хто ви такі з точки зору антропології. А на закінчення сьогоднішньої розмови я розповім про те, що здається мені конче важливе. Отже, тепер дуже важко знайти на світі «чистого», класичного представника тієї чи іншої раси. Більшість людей – то суміш різних рас. Наш світ – наче великий казан, куди вкинуто різні компоненти й добряче перемішано. Тільки невігласи твердять, що одні люди гірші за інших через те, що в них темний колір шкіри. Усі ми – гібриди, маємо в собі елементи різних рас, хоч найчастіше не усвідомлюємо цього. От хоч би наш пан Томаш Бродяга. Як було б смішно, коли б він, біла людина, вважав би, що він кращий від представника, наприклад, жовтої раси. Адже в пана Томаша є елементи і жовтої раси.
Залічка підвелася.
– Ми хотіли б дізнатися про поляків, – сказав Телль. – Які раси людей живуть на польській землі?
– Гаразд, – згодилася Залічка. – Я відповім вам на це питання завтра. Завтра по обіді.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Звірення пана Короля. – Чого він боїться? – Дивна Ганчина поведінка. – Приїзд офіцера з Головною управління міліції. – Слідство. – Таємничий анонім. – Хто зрадив Барабаша? – Підозра падає на бакенщика. – Вбивство. – Історія Острова злочинців. – Злочин на острові. – Куди зник труп?
День був теплий, хоч і похмурий. По обіді я сидів на траві перед своїм наметом й знічев'я роздивлявся навкруги. В таборі антропологів панували спокій і тиша, бо члени експедиції лягли відпочити. Річкою повільно плив вантажний пароплав, тягнучи три баржі. Вони здавалися порожніми, та пароплав насилу змагав течію збуреної річки. Чорний дим клубочився в нього з димаря, і вітер доносив аж до мене гуркіт парової машини.
З намету, що стояв край табору антропологів, вийшов пан Кароль. Як завше, він спершу сторожко оглядівся довкола, побачив мене і наче зрадів.
– Добридень! – люб'язно всміхнувся він.
– Добридень, – пробурмотів я.
Він сів обіч мене на траві, вийняв цигарки.
– Даруйте, що морочу вам голову, – почав він, – але я дедалі менше розумію, що тут діється. Тож і прийшов попрохати вас дещо мені пояснити. Пані Залічка розповіла, що ви визволили з підземного бункера якогось рибалку на ім'я Скалбана, а сьогодні вранці, коли ви ще спали, до табору приїхала міліція й забрала голову, зроблену паном Опалком. Мені пощастило дізнатися, що пан Опалко відтворив обличчя людини, яка була восени тут, у містечку, і нагло зникла безвісти. Цю людину начебто вбито, а тіло кинуто в колишній бункер. Гарцери знайшли череп і принесли сюди, пан Опалко відтворив за черепом обличчя, і в такий спосіб з'ясувалася ця темна історія.
– Авжеж, це темна історія.
– Як на вашу думку, чи ми не матимемо неприємностей з цього приводу? Може, краще скласти намета й податися до іншого, спокійнішого місця? Я приїхав відпочивати, і темні історії мене аж ніяк не розважають. Та я боюсь, що мій переїзд сприймуть як втечу, і я накличу на себе біду. Однак іншого я боюся дужче. Пані Залічка впевнена, що я – детектив, який приїхав сюди розв'язати кримінальну задачу.
Багато разів я намагався пояснити їй, що я ніякий не детектив, та що частіше це казав, то більше вона впевнювалася в своїй вигадці. Я працюю у Варшаві на пошті, прошу, ось моє посвідчення. Мені не хотілось, аби міліція гадала, що я видаю себе за когось іншого. Не хочу мати ніякої халепи. Чи зможете ви пояснити пані Залічці її помилку?
– Спробую, – невпевнено сказав я.
Посвідчення пана Кароля я не схотів дивитись, адже не мав на це права.
– А той Скалбана? Навіщо його ув'язнено в підземеллі? – спитав пан Кароль, вираз його обличчя був надзвичайно нещасний. – Не розумію, що тут діється. Як навмисне попав у цю колотнечу й тепер матиму неабиякий клопіт. Що робити? Я приїхав сюди відпочивати, рибалю, хоч риба й не ловиться, маю досить прикростей за свою відпустку, а тут іще той злочин…
– Ну, це нас не стосується. Ту людину вбили восени, коли ми були далеко звідси.
– Так, так, це нас не стосується, – зрадів пан Кароль. Він підвівся, побачивши Ґанку, що йшла до мого намету.
– Не буду вам заважати. Перепрошую й дякую за добре слово, – сказав пан Кароль і вклонився мені.