Ресторан на краю Всесвіту
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #2
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Павло Насада
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Ресторан на краю Всесвіту». Краткое содержание книги:
Хоч нічне повітря було холодне, вони спали міцно і вигідно проти неба, і прокинулися через кілька годин, коли випала легка роса, з почуттям свіжості й голоду. Ще у ресторані «Тисяча шляхів» Форд сховав до ранця кілька булочок і тепер вони ними поснідали.
Досі вони мандрували навмання, однак зараз рушили строго на схід, відчуваючи, що коли збираються дослідити цю планету, то їм слід чітко уявити, звідкіля вони йдуть і куди прямують.
Ще до обідньої пори вони зустрілися з першими свідченнями, що планета, на якій вони опинилися, не є безлюдна: серед дерев майнуло обличчя — за ними стежили. Обличчя зникло, як тільки вони його помітили, але у них обох склалося враження, що ця істота — гуманоїд, якому цікаво подивитися на них, але зовсім не страшно. Через півгодини вони помітили ще одне таке обличчя, а за десять хвилин ще одне.
Через хвилину після цього вони вийшли на широку галявину і поставали наче вкопані.
Перед ними посеред галявини стояв гурт із двох десятків чоловіків і жінок. Мовчки і непорушно вони чекали наближення Форда і Артура. За деякими з жінок ховалися дітлахи, а позаду цієї групи у безладі стояли невеличкі і ветхі житла, виготовлені з гілля та глини.
Форд і Артур затамували подих.
Найвищий з чоловіків мав не більше п’яти футів росту, усі вони трохи горбилися, у них були довгуваті руки, низькі чола і яскраво-світлі очі, які уважно вивчали чужинців.
Форд і Артур полегшено відітхнули, побачивши, що ті не мають зброї і не збираються підходити ближче.
Якийсь час обидва гурти просто розглядали один одного і ніхто не ворушився. Поява чужинців, здавалося, занепокоїла аборигенів, і хоча вони не виявляли жодних ознак агресивності, було цілком очевидно, що запрошення від них теж не діждешся.
Нічого не сталося.
У наступні дві з лишком хвилини теж нічого не сталося. Через дві хвилини з лишком Форд вирішив, що настав час, аби щось сталося.
— Привіт, — сказав він.
Жінки трохи міцніше притисли до себе дітей.
З боку чоловіків не помічалося жодного помітного руху, однак їхні постаті однозначно свідчили, що Фордове вітання їм не до душі — їх воно не дуже обурювало, але все ж не подобалося.
Один з чоловіків, що стояв трохи попереду решти одноплемінників і тому цілком міг бути їхнім вождем, виступив наперед. На вигляд він був зовсім спокійний, майже безтурботний.
— Уггхххрууггхххрррр ух ух рух уургх, — потиху сказав він.
Це була несподіванка для Артура. Він настільки звик, навіть не замислюючись, отримувати негайний переклад усього, що говорилося навколо нього з допомогою рибки-перекладача, схованої у вусі, що вже давно навіть не згадував про це, і тільки зараз пригадав про рибку, бо та, як видавалося, більше не допомагала. Якісь невиразні тіні думок промайнули в глибині свідомості, але не було нічого, за що можна було вхопитися. Він припустив, і, як з’ясувалося, цілком правильно, що у цих людей щойно з’явилися тільки перші елементи мови і тому рибка-перекладач була безсила допомогти. Він глянув на Форда, який був безконечно досвідченішим у таких справах.
— Я думаю, — сказав Форд кутиком рота, — що він запитує нас, чи не могли б ми обійти його селище стороною.
Через хвилину жест людиноподібної істоти підтвердив його здогад.
— Руургггххх урргггх; ургх ургх рруурруух уг, — вів далі тубілець.
— Суть справи у тому, — сказав Форд, — що, наскільки я розумію, ми можемо продовжувати свою мандрівку в будь-який бік, але усі вони будуть дуже задоволені, якщо ми обійдемо їхнє селище стороною і не заходитимемо в нього.
— То що будемо робити?
— Гадаю, варто задовольнити їхнє прохання, — відповів Форд. Поволі і обережно вони обійшли галявину. Здається, це сподобалося тубільцям — вони закивали їм услід, проводжаючи поглядами, і взялися до своїх справ.
Форд і Артур продовжували мандрівку лісом. Через кілька сотень ярдів від галявини вони натрапили на невеличку купку фруктів, яка лежала у них на шляху. Тут були ягоди, які виглядали ну зовсім як малина і суниці, а також м’ясисті фрукти, що дуже нагадували груші.