Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
2. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
3. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання, є нікчемним.
1. Проблема вини в цивільному праві набула істотної гостроти та складності. Основною причиною такої ситуації стало значне ускладнення нормативного матеріалу, багатократне використання такого техніко-юридичного прийому, коли спочатку формулюється позитивне правило, а потім — протилежне (негативне). Ні в правозастосовчій практиці, ні в теорії це явище, що набуло поширення, не досліджувалось.
У ч. 1 ст. 614 ЦК формулюється правило, згідно з яким боржник несе відповідальність за порушення зобов’язання за наявності його вини, а в ст. 617 ЦК встановлюються умови, за яких боржник відповідальності не несе. Подібні два правила (з урахуванням специфіки відповідних відносин) формулюються в ст. 218 ГК [31], ст. 942 і 950 ЦК, ч. 1 та 2 ст. 924 ЦК тощо.
2. Терміни, які використовуються в законодавчих актах у випадках, коли мова прямо чи опосередковано йде про вину, є різноманітними, а відповідні поняття та правові конструкції, як правило, не визначаються ні в законодавстві, ні в роз’ясненнях вищих судових інстанцій, ні в науці. Спеціалістам у галузі правознавства може бути корисним ознайомитись з переліком понять та правових конструкцій, які використовуються в актах цивільного законодавства з цього приводу. Ось вони:
— вина в формі умислу або необережності (ст. 614, 616 та інші ЦК). Це — загальновизнане формулювання, що охоплює собою всі форми вини;
— намір або груба необережність страхувальника (ст. 256 КТМ [23]). Тут намір означає те ж, що і прямий умисел. Груба необережність має тлумачитись близько до самовпевненості. Але ж було б неправильним твердження про те, що ці два поняття повністю співпадають;
— вина або недбалість (ст. 306 КТМ). Термін «недбалість» вживається тут не зовсім коректно. Вина охоплює собою як умисел, так і необережність у формі самовпевненості або недбалості;
— комісіонер був необачним (ч. 3 ст. 1016 ЦК). Можна стверджувати, що необачність — це те ж явище, що і необережність;
— умисно або через грубу необережність (частина друга ст. 263 КТМ). Це формулювання не виходить за межі загальновизнаного змісту цих понять;
— намір потерпілого (частина друга ст. 316 КТМ). Намір — це прямий умисел;
— намір або самовпевненість з усвідомленням можливості заподіяння шкоди (ст. 350 КТМ). Самовпевненість завжди передбачає усвідомлення можливості. Законодавець акцентував увагу на усвідомленні. Висновком ступеню це положення слід поширити і на випадки, коли має місце непрямий умисел;
— дії або упущення перевізника, здійснені з наміром завдати втрату, нестачу або пошкодження (частина друга ст. 181 КТМ). Це формулювання означає обов’язкову наявність наміру. Тому упущення перевізника без прямого умислу не охоплюються цим формулюванням, а це правило при упущеннях не повинне застосовуватись;
— самовпевненість з усвідомленням можливості заподіяння шкоди (частина друга ст. 181, частина шоста ст. 194 КТМ);
— недбалість (ч. 4 ст. 1187 ЦК);
— недбальство (ч. 2 ст. 229 ЦК). Питання про відмінність недбалості від недбальства належить до сфері інтересів спеціалістів у галузі вишуканої словесності;
— розподіл відповідальності відповідно до ступеня вини (ст. 300 КТМ). Ступінь вини як критерій розміру відповідальності визначає суд;
— порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ст. 617 ЦК).
Тут поняття випадку і непереборної сили вживаються як суміжні, як і в наступному формулюванні;
— зіткнення сталося випадково або внаслідок непереборної сили (частина перша ст. 298 КТМ);
— випадкове настання неможливості виконання (ч. 2 ст. 612 ЦК). У п. 3 коментаря до ст. 612 ЦК обґрунтовується думка про те, що під «випадковим» тут розуміється настання неможливості виконання унаслідок дії простого випадку;
— випадкове знищення або пошкодження (псування) майна (ст. 323, 742, 743 ЦК). Тут «випадкове» слід тлумачити як таке знищення (пошкодження, псування), що настало внаслідок непереборної сили або простого випадку;
— наслідки настали не з вини осіб, зокрема, у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами або статутами (ч. 2 ст. 921 ЦК);
— порушення сталося внаслідок дії непереборної сили (ч. 2 ст. 218 ГК);
— порушення сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати (ч. 2 ст. 950 ЦК). Наявність властивостей речі, про які тут йдеться, свідчить про вину поклажодавця або про свідоме допущення ним ризику, що виключає вину зберігача. Тут не йдеться про інші обставини, що свідчать про вину кредитора (зберігача), тільки тому, що такі обставини є невірогідними (про інші можливі порушення з боку зберігача йдеться у ч. 3 ст. 950 ЦК);