Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Дії сторони зобов’язання, що протистоїть боржникові, можуть не перешкоджати кваліфікації поведінки боржника як порушення зобов’язання, але виключають вину боржника. Договором поставки може бути передбачений обов’язок постачальника здійснювати рівномірну помісячну поставку товарів. Одночасно договором може бути встановлено, що постачальник зобов’язаний робити відвантаження товарів покупцям відповідно до рознарядки, яку покупець зобов’язаний висилати постачальнику не пізніше ніж за 15 днів до початку кожного місяця. Ненадіслання покупцем рознарядки перешкоджає виконанню постачальником обов’язку поставити (провести відвантаження) товару. Не тільки виявивши належну дбайливість, але навіть і вживши всіх залежних від нього заходів, постачальник не може належне виконати зобов’язання поставляти товари рівномірно щомісячно, оскільки це можливо лише за умови одержання рознарядки на відвантаження товарів. У наведеному прикладі вина постачальника в порушенні строків чи термінів поставки виключається. Але порушення ним зобов’язання в наявності: договором передбачений його обов’язок проводити поставку рівномірно щомісячно, який він належно не виконав. Застосуванню в цьому випадку підлягає ст. 613 ЦК.
4. У силу спеціального зазначення в абзаці другому ч. 1 ст. 613 та в ч. 4 ст. 545 ЦК наслідки прострочення кредитора, встановлені ч. 2 — 4 ст. 613 ЦК, настають також у випадках, коли кредитор не виконує обов’язку повернути борговий документ або видати розписку, в зв’язку з чим боржник одержує право затримати виконання.
5. Якщо зобов’язання боржника має грошовий характер, боржник звільняється від обов’язку сплатити відсотки за весь час прострочення боржника, незалежно від способу прострочення.
6. За всіма видами зобов’язань боржнику надається право відстрочення виконання на час прострочення кредитора. Після припинення прострочення кредитора боржник втрачає право на відстрочення виконання, а тому в подальшому несе відповідальність за належне виконання зобов’язання на загальних підставах.
7. Аналіз ч. 3 ст. 613 ЦК дає підстави для висновку про те, що тут законодавець допустив прогалину: він не сформулював загального обов’язку кредитора відшкодувати боржникові збитки, завдані простроченням з його (кредитора) вини, а зазначив лише на випадки, коли боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора.
Але при більш глибокому аналізі виявляється, що прогалини немає. Справа в тому, що термін «кредитор» в ст. 613 ЦК використовується умовно як сторона, що у зобов’язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Насправді кредитор, що припустився прострочення, — це боржник, на якого поширюються положення ст. 623 і 22 ЦК, що покладають на боржника обов’язок відшкодування збитків. Тому кредитор, про якого йдеться у ст. 613 ЦК, зобов’язаний відшкодувати збитки, що завдані іншій стороні зобов’язальних відносин, на загальних підставах. Він і звільняється правилами ч. 3 ст. 613 ЦК від обов’язку відшкодувати збитки. Тому зазначення в ч. 3 ст. 613 ЦК на звільнення кредитора від обов’язку відшкодувати збитки, що завдані боржникові, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або вини осіб, яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання, є лише конкретизацією загальних положень ст. 614 та 618 ЦК.
У ч. 2 ст. 221 ГК [31] міститься пряма вказівка на право боржника на відшкодування збитків, завданих йому простроченням кредитора.
Стаття 614. Вина як підстава відповідальності за порушення зобов’язання
1. Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.