Казки народів світу

Раді та щасливі, подалися брати до свого краю. А там — і до королівського замку, до скам’янілих королівен.

Дорогою, вже недалеко від королівської столиці, їх захопила гроза. Блискавки навпіл розтинали небо, раз за разом тарахкав грім, і лило, як із ринви. Довелося братам шукати сховку від дощу. На щастя, неподалік од дороги стояла низенька вбога хатина. Вони туди. Двері їм відчинила бабуся з червоними, заплаканими очима.

— Заходьте, — запросила вона, — хоча в цій хаті смуток. Щойно помер мій єдиний син.

Наймолодшому братові стало жаль бабусі, і він дістав із торби одне яблуко, вичавив з нього кілька крапель соку й покропив ними її неживого сина. Той розплющив очі, усміхнувся до матері й підвівся. Мати його зраділа неймовірно. Не знала, де й посадовити братів, чим пригостити їх, як їм дякувати, а особливо наймолодшому. І вже їх нікуди не пустила — вмовила-таки залишитися в неї на ніч.

Полягали брати за піччю і невдовзі поснули. Аж серед ночі найстарший брат прокинувся: якась недобра думка мучила його. «Усе той наймолодший і наймолодший! Це коли ми й одружимося з королівнами, то й тоді він буде такий добрий для всіх, що й усе королівство розтринькає. Ні, цьому не бувати!»

Найстарший брат розбудив середнього, пошепталися вони вдвох, тоді забрали в наймолодшого торбу з яблуками й рушили в дорогу, а його залишили самого.

Прокинувся вранці наймолодший брат, дивиться: нема ні братів, ні його торби з яблуками. Одягнувся, в кишені намацав лише одне яблуко — те, яким учора оживив бабиного сина. Аж не вірилося йому, що брати могли таке зробити. Попрощався з бабусею та її сином і, сумний, пішов до королівського замку.

Столиця була вся в прапорах, але якось дивно були розвішані вони: барвисті висіли впереміж із чорними.

— Що означають ці прапори? — запитав наймолодший брат чоловіка, що перший трапився йому на вулиці.

— А хіба ти не знаєш? — здивувався той. — Сьогодні раненько прийшли в наше місто два лікарі. Вони принесли якісь нетутешні ліки й ними оживили скам’янілих людей, крім наймолодшої королівни. Коли підійшли до неї, то в них уже не вистачало ліків. Через те між барвистими висять і чорні прапори.

Наймолодший брат швидше подався до королівського замку. Тут він одразу попросив, щоб його відвели до скам’янілої королівни. Такої гарної дівчини він, відколи живе, ще не бачив. Хлопець тільки ніяк не міг збагнути, як це його брати, рятуючи інших, аж наостанку підійшли до неї.

Вичавив він із яблука, яке лишилося в нього в кишені, кілька крапель на чоло королівни, на очі, на губи, на обличчя. Королівна ніби прокинулася, всміхнулася щасливо, обняла його й мовила:

— Дякую тобі, мій милий, що ти звільнив мене з кам’яного полону!

У замку запанувала несказанна радість. Гримнули на мурах гармати, сповіщаючи люд про те, що ожила й наймолодша королева дочка. Притьмом поздіймали чорні прапори, й було оголошено державне свято.