Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Рис. 26. Загальний вигляд мезолітичного поселення Старуня І. Реконструкція Л. Г. Мацкевого.

Під час розкопок ранньомезолітичної стоянки Білолісся у Буджакському степу було розкрито чотири підокруглих скупчення із оброблених кременів і кісток тварин, розташованих в один ряд понад правим берегом річки Сарата. У центрі трьох скупчень знайдено залишки вогнищ діаметром 0,8—1,2 м, заповнені перепаленими кістками, деревним вугіллям та перепаленими кремінцями. Діаметр скупчень — у межах чотирьох метрів. Відстань між скупченнями — 2—3 м. У південно-західному секторі поселення, на південь від скупчень, розкрито майданчик, на якому виготовляли мисливське знаряддя. Дослідники вважають, що розкопками в долині Сарати виявлено сезонне поселення первісних мисливців на коня, тура і сайгаків, яке складалося із чотирьох жител розмірами близько 12 м2 кожне. Аналогічне поселення з трьох жител (Вязовок 4а) розкопано на заплаві річки Сліпород на Полтавщині. Долівка двох жител була дещо заглиблена (“втоптана”) в землю. Дослідники вважають, що житла цього поселення були схожі на чум сучасних північних народів і тривалий час використовувалися як зимівники[38].

Мешканці короткочасних літніх мисливських таборів раннього мезоліту у холодні вітряні дні, цілком ймовірно, обмежувалися вітряним заслоном із жердин та гілок дерев. Іноді такі споруди укріплювали камінням або покривали травою. Їхні залишки, як вважають дослідники, розкрито розкопками стоянки Зимівники 1 (3) у Північно-Східному Приазов’ї[39]. На Прикарпатті та Поліссі житла цього часу поки що не знайдені. За аналогією з дослідженими будовами на сусідніх територіях можна припустити, що тут вони також мали невеликі розміри і були схожі на чум[40].

У пізньому мезоліті на деяких поселеннях споруджуються заглиблені у землю житла (землянки або напівземлянки). Таке поселення — Ігрень 8 з глибокими землянками — досліджується на лівому березі річки Самара у Надпоріжжі. По краю піщаної тераси на ділянці 550—600 м розкопано 10 жител, розташованих трьома групами, відстань між якими 100—120 м. Житла мали округлу форму, їхня площа сягала 50 м2, вони були вкопані в пісок на глибину до 1 м. Два з них мали вогнища, в останніх слідів вогнищ не знайдено. Землянки мали конічну покрівлю, виготовлену з жердин і перекриту очеретом[41]. Невеликі, дещо заглиблені у землю житла без вогнищ знайдені на Рудому острові на Поліссі. Порівнюючи такі споруди із заглибленими житлами інших поселень лісової зони, дослідники вважають за можливе розглядати їх як земляні чуми-зимівники[42].

У гірському Криму в мезолітичний час люди продовжували використовувати під житла печери та скельні сховища, які з поліпшенням клімату вже додатково не утеплювалися. Так, у мезолітичних нашаруваннях печер та скельних сховищ вже не простежуються відомі тут раніше штучні споруди з каменю та жердин. Розкопками доведено, що скельні сховища використовувалися під житла здебільшого в осінньо-зимовий період, тоді як влітку первісні мисливці та збирачі розселялися на яйлах та у степовій зоні, де на їхніх стійбищах досліджено залишки легких споруд, цілком ймовірно, наметів з гілля, вітрових заслонів і т. ін.[43]