Таргани

Харрі відчув, як починає скипати. Може, через її манеру виставляти напоказ байдужність і презирство до самої себе. Отже, не варто з нею церемонитися.

— Ви розповіли, що були вдома в день убивства. Де саме ви були починаючи з п’ятої години вечора, коли прийшла звістка про те, що ваш чоловік мертвий?

— Я не пам’ятаю!

Вона розсміялася різким сміхом, наче ворон крукнув посеред тихого ранкового лісу. Харрі помітив, що на них дивляться. У якийсь момент Хільде Мольнес ледь не звалилася зі стільця.

— Не лякайтеся, інспекторе. У мене є алібі, адже це так називається? Таке пречудове алібі, скажу я вам. Моя дочка охоче підтвердить, що в той вечір я просто на ногах не трималася. Пам’ятаю тільки, що після обіду я відкрила пляшку джину, потім заснула, потім прокинулася, знову випила, знову заснула, знову прокинулася й так далі. Ви мене розумієте.

Харрі розумів.

— Що вас іще хвилює, інспекторе Холе?

Вона вимовила його прізвище співучо, зовсім трохи, але йому вистачило, щоб зірватися.

— Тільки те, що ви вбили вашого чоловіка, фру Мольнес.

Вона з дивною швидкістю й спритністю схопила чарку й, перш ніж Харрі встиг зупинити її, жбурнула прямо йому в обличчя. Чарка на льоту зачепила вухо Харрі й розбилася об стіну. Хільде Мольнес скривилася.

— Напевно, ви не повірите, але я забивала голи краще за всіх дівчат Ерсти в групі від чотирнадцяти до шістнадцяти років.

Голос її звучав зовсім спокійно, немов вона вже забула про те, що зробила хвилину тому. Харрі побачив перелякані обличчя відвідувачів, звернені в їхній бік.

— Так, шістнадцять років, як давно це було! Мене вважали найкрасивішою дівчиною в… втім, я вже розповідала вам про це. А яка фігурка, не те що зараз. Ми з подружкою любили заходити до роздягальні для суддів, прикрившись крихітними рушниками, а потім вибачатися, що, мовляв, помилилися дверима по дорозі з душової. Усе заради команди, розумієте? Хоча не думаю, що це могло вплинути на результат гри. А судді напевно дивувалися, що це там роблять дівчата в душовій до матчу.

Раптово вона підвелася зі стільця й закричала:

— Ерстинець, давай, давай, ерстинець, давай, давай!

І плюхнулася назад. У приміщенні запанувала тиша.

— Наша кричалка. «Ерстинка» гірше звучить. А може, хто знає, нам просто хотілося випендритися.

Харрі взяв її під руку й допоміг спуститися сходами. Він простягнув таксистові адресу й купюру в п’ять доларів, попросивши простежити, щоб пані дісталася оселі. Таксист мало що вловив зі слів Харрі, але дав зрозуміти, що все буде в порядку.

Провівши фру Мольнес, Харрі ввійшов у бар на Другій Сой, десь унизу Сілом-роуд. Біля стійки не було майже нікого, а на сцені стирчали дві стриптизерки, яких дотепер не зняли на цей вечір, і надії їхні танули на очах. Вони рухалися так, ніби мили посуд, переступаючи з ноги на ногу й трясучи грудьми в такт «When Susannah Cries»[27]. Харрі не міг зрозуміти, що нудніше — пісня чи танець.