Справа прокурора Малахова

— Ваша дочка говорила те ж саме, але я дозволив собі її не послухатися. Справа дуже негайна і важлива. Розуміючи всю свою нечемність і нетактовність, я все-таки наважився потурбувати товариша Малахова вдома.

Боровик навмисне підбирав безбарвні слова, і від того мова ставала кострубатою, ніби неживою. Чомусь здавалось потрібним говорити саме так, немовби цей тон міг переконати і обеззброїти Ганну. Але Ганна Кирилівна зовсім не думала так швидко погоджуватися з гостем — він мусив зникнути.

— Ще раз повторюю, вам треба негайно звідціля піти. Малахов страшенно не любить, коли до нього приходять у справах додому, і для вас це напевне буде гірше.

Ці слова теж не вплинули на Боровика. Він сидів міцно, непорушно, ніби витесаний з одного матеріалу разом зі стільцем.

— І це мені поясняла ваша дочка, і, мабуть, я роблю неправильно, але іншого виходу у мене немає. Я не піду з цієї кімнати, доки не побачу прокурора і не поговорю з ним. На мою думку, ця розмова потрібніше йому, ніж мені. Можете повірити — справа дуже важлива і невідкладна.

Він пояснював свої думки терпляче, не поспішаючи, ніби було в них щось складне, важке для розуміння.

«Ніби божевільній або ідіотці тлумачить», гнівно подумала Ганна. Для неї вже ясно було, що, не розбудивши чоловіка, Боровика здихаться не вдасться. Слова про важливість цієї розмови для самого прокурора чимсь вразили її, але вгадати, що саме за ними криється, вона не могла. Боровик напевне не з’явився б, якби справу можна було відкласти. Отже, він не сам прийшов, а щось пригнало його сюди. Мабуть, нелегко і йому було переступити поріг цієї кімнати.

— І все-таки вам краще піти, — Ганна говорила, вже не маючи надії на успіх.

— Пробачте, на вашому місці я давно збудив би прокурора, а розмова не займе багато часу. Після того заприсягаюся вам ніколи в житті не з’являтися на вашому горизонті, навіть паралельним курсом не ходити.

Ганна здалася.

— Любонько, — сказала вона, знизуючи плечима, — нічого, видно, не поробиш, не кликати ж нам з тобою міліцію. Уже час будити батька. Піди збуди, тільки обережно.

Слово «батько» Ганна вимовила ледь-ледь підкреслено, і воно ніби вдарило Боровика. Любочці це підкреслення теж не сподобалося, але вона, не сказавши ні слова, зникла в спальні, щільно зачинивши за собою двері. Там, за дверима, вона стала і так простояла з хвилину, дивлячись на сонного Малахова. З їдальні доносилися приглушені голоси, і слів не можна було розібрати. Чомусь тільки здалося, що мама звертається до гостя на ти. Любочка прислухалася, ні, це тільки здалося. Не дуже мирно говорять вони між собою, тільки про що — важко розібрати.

— Ну, що ж, пора будити, — сказала вона, підходячи до ліжка.

А в їдальні, тільки-но за Любочкою закрилися двері, Ганна мало не крикнула:

— Як ти насмілився прийти? Не про мене, про Любу подумай! Що буде, коли вона впізнає.