Українське письменство

Прийняття Вашої книжки буде добре. А як хто й гавкне, то не біда. Ми ж з Вами знаємо, чого вартий наш український селючок, коли він починає кар’єру робити. Жадність, заздрість, готовність усім пожертвувати — аби тільки мати черевики з гострими носками і сидіти в кав’ярні в ролі законодавця і арбітра «elegantiarum». Всі вони однакові, і ті, що УНР будували, і ті, що до УСРР зараз примазуються. Ми з Вами нікуди не тислися і в тіні зоставалися, а Савченки та Клими Поліщуки усе замість нас випиналися і робили літературну політику, засновували «групування», виробляли платформи, ідеології мистецькі і політичні, все, що через рік-два неминуче стає таким же трупом, як нині Семенко. Що на них, дорогий Павле Григоровичу, зважати! Пам’ятаєте, як Вам безбожно заздрили і тайкома ненавиділи в «Музагеті»… за хист, якого самі не мали. Ну і що ж? Як не шепталися, що вони талановитіші від Вас, як не говорили, що з Вас лише «співець національного безсилля часів пролетарської революції» (Семенко), — а за Вами плентаються в ар’єрґарді. Що вони Вам? Я та й то плюнув на них у своїй «Камені» в примітках до латинських перекладів. А тепер то ще й не те зроблю. Візьму та й перекладу назло їм усі «Метаморфози» Овідієві. П’ять років над ними сидітиму, а таки зроблю. А Вам? Ви ж можете з ними балакати з англійським презирством, крізь зуби — і дивитися на них, як Монблан на Шамуні. Чи варт тим турбуватися?

Хвильовому мій привіт. Хай не гнівається (скажіть йому), що я не прислав рецензії на Дорошкевича. Мене засмикала ліквідація триместра. Іспити! Пришлю на днях.