На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші

Нам доводиться сприймати своє становище якомога спокійніше. І ми не пропускаємо жодної можливості його полегшити, тож поруч із жахом війни, зовсім поруч, у нас живе бажання пустувати. Інакше ми не можемо й із запалом віддаємося пустощам.

Ось і тепер ми завзято намагаємося створити собі ідилію — ідилію, звісно, в розумінні того, як нажертись і виспатися.

Насамперед застеляємо підлогу матрацами, що ми їх понатягали сюди з різних будинків. Солдатський зад теж не проти посидіти на м’якенькому. Тільки посередині сховища ми зоставили вільне місце. Потім забезпечуємо себе ковдрами й перинами, розкішними м’якими речами. У селі цього добра повно. Ми з Альбертом знаходимо велике розбірне ліжко з червоного дерева, до нього балдахін із блакитного шовку й мереживне покривало. Із нас піт лив дзюрком, поки ми дотягай те ліжко сюди, але ж не можна відмовити собі в такій розкоші, а надто коли її за кілька днів напевне розтрощить якийсь снаряд.

Ми з Качем вирушаємо в невеличку розвідку по будинках. Невдовзі вже маємо десяток яєць і два фунти досить свіжого масла. Раптом у кімнаті, де ми стоїмо, щось гупає і, пробивши стіну, повз нас, на відстані якогось метра, пролітає чавунна грубка й зникає за протилежною стіною. Зостаються лише дві дірки в стінах. Грубка потрапила сюди з іншого будинку, в який влучив снаряд.

— Нам пощастило, — шкірить зуби Кач, і ми шукаємо далі.

Нараз ми наставляємо вуха й мерщій вибігаємо. Та ось ми спиняємось, мов зачаровані: у невеличкому хлівці кувікають двоє живих поросят. Ми протираємо собі очі й знов обережно зазираємо туди: там справді поросята. Хапаємо їх — і сумніву немає, це дві молоденькі свинки.

Оце-то буде печеня! За якихось п’ятдесят кроків од нашого сховища стоїть будиночок, де квартирували офіцери. На кухні — здоровенна плита з двома конфорками, тут-таки ми знаходимо сковороди, каструлі й казани. Усе тут є, навіть купа дрібно наколених дров у повітці, — просто якийсь казковий будинок.

Двох хлопців ми ще з самого ранку послали в поле шукати картоплю, моркву й молодий горох. Ми запишалися і вже чхаємо на консерви з продовольчого складу, нам хочеться чогось свіженького. У комірчині лежать уже дві головки цвітної капусти.

Поросята заколоті. їх упорав Кач. До печені ми хочемо насмажити картопляників, але ніде не можемо знайти тертушки.

Та незабаром і з цим ми впоралися. У денцях консервних бляшанок ми попробивали цвяхом багато дірочок і от маємо тертушки. Троє хлопців натягають грубі рукавиці, щоб не подряпати собі пальців, як тертимуть картоплю, ще двоє її оббирають, і справа посувається швидко.

Кач чаклує над поросятами, над морквою, горохом і цвітною капустою. До капусти він навіть зробив білу підливу. Я смажу картопляники, відразу по чотири штуки. За десять хвилин я вже примудрився так струшувати сковороду, що підсмажені з одного боку картопляники високо підстрибують, перевертаються в повітрі й падають назад іншим боком. Поросят ми смажимо цілими. Усі стоять круг них, немов біля вівтаря.