Гордість і упередження і зомбі

Не бійтеся, мем. У цьому листі Ви не знайдете ні повторного зізнання в почуттях, ні поновного висловлення тих пропозицій, які напередодні ввечері викликали у Вас таку огиду.

Я пишу, не маючи ані найменшого бажання кривдити Вас чи принижувати себе згадкою про ті бажання, які заради нашого спільного добра варто забути якнайшвидше.

Учора ввечері Ви поставили мені на карб дві провини, різного характеру й не зіставні за своєю тяжкістю. Перша полягала в тому, що, не зваживши на почуття Вашої сестри й містера Бінґлі, я розлучив закоханих; а друга — що, всупереч вимогам закону, зневаживши власною честю й забувши про людяність, я зруйнував надію містера Вікгема на заможне життя. Якщо, пояснюючи свої дії та мотиви, мені доведеться висловити думки, які Вас образять, можу лише сказати, що мені страшенно прикро. Але я мушу це зробити, тож подальші вибачення будуть недоречними.

Вже невдовзі після прибуття до Гартфордширу я, як і решта, помітив, що з-поміж усього сільського жіноцтва Бінґлі надає відчутну перевагу Вашій сестрі. Але тільки тоді, коли вона занедужала й залишилася в Незерфілді, я збагнув усю серйозність його намірів. А знаючи, що вона причетна до винищення уражених, я був майже певний, що Ваша сестра стала жертвою загадкової моровиці. Не бажаючи тривожити Вас чи будь-кого з незерфілд-ського товариства своїми припущеннями, я спробував послабити його прихильність, аби він не страждав, спостерігаючи потім за загибеллю Вашої сестри. Після її одужання, яке мені видавалося тимчасовим, я побачив, що прихильність Бінґлі до міс Беннет лише зміцніла. За Вашою сестрою я теж спостерігав. Її зовнішність, як і манери, здавалися щирими, а сама вона — привітною та приємною, але я й далі був упевнений, що невдовзі вона перетвориться на прислужницю Нечистого. Минали тижні, а потім і місяці, і я почав сумніватися в слушності своїх спостережень. Чому вона досі не перевтілювалася? Чи міг я аж так помилитися, щоб сприйняти звичайну застуду за загадкову моровицю? Коли ж я усвідомив свою помилку, було вже пізно щось змінювати. На той час містер Бінґлі та міс Беннет були далеко одне від одного — і за відстанню, і за почуттями. І хоч я робив це без злого умислу, мої дії, без сумніву, спричинили страждання Вашої сестри, тож Ви мали всі підстави обурюватися. Але дозвольте зауважити, що недуга Вашої сестри була такою сильною, що навіть найуважніше око могло помилитися і побачити за її привітністю серце, пойняте тьмою. Так, я хотів вірити, що Вашу сестру уражено, але звертаю Вашу увагу на те, що мої думки та рішення зазвичай не залежать від моїх сподівань і страхів. Я вирішив, що її уражено не лише тому, що хотів цього. Я дійшов такого висновку, спираючись на неупереджені судження, які щиро вважав переконливими.