Смілла та її відчуття снігу
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6142-3
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Смілла та її відчуття снігу». Краткое содержание книги:
«Смілла та її відчуття снігу» (1992) — найвідоміший твір письменника, який одразу після публікації став бестселером. За його сюжетом було створено художній фільм.
Початок 90-х, Копенгаген. 37-річна Смілла — напівдатчанка, напівескімоска, яка читає заради розваги Евклідові «Начала», знає 70 тлумачень слова «сніг» і завжди перемагає у рукопашному бою з професіоналами-чоловіками, — розпочинає власне розслідування дивної загибелі сусідського хлопчика-ескімоса, що зірвався з даху будинку. У Смілли особливе відчуття снігу, вона вміє читати сліди. Однак головне для неї — не тільки розслідування вбивства, а й спроба вийти з власної глибокої кризи, розібратися зі своїм минулим, знайти нарешті власне «я».
— Алкоголь, — каже він несподівано, — ніколи нічого не зробив для музики. Вважають, що гашиш — це здорово. Але алкоголь — це цокаюча бомба, закладена під джаз.
Ми якийсь час сидимо, прислухаючись до цокаючої бомби.
— З того самого часу, із шістдесят четвертого року, Лоубер намагався спитися до смерті. Падаючи все нижче і нижче і як людина, і як музикант, він одного разу проїздом опинився в Скандинавії. Тут і залишився.
Тепер я згадую ім’я на концертних афішах. У деяких скандальних газетних заголовках. Один з них звучав так: «Знаменитий джазист напідпитку намагався перекинути міський автобус».
— Він, мабуть, грав у ресторані. Та сама акустика. На задньому плані їдять люди. Хтось скористався можливістю зробити піратський запис.
Він усміхається, повністю схвалюючи цю ідею.
— Таким чином, загалом, безкоштовний «живий» запис. З маленьким плеєром можна заощадити велику суму грошей. Якщо не боїшся.
— Що йому було робити в Туле?
— Гроші, звичайно ж. Джазисти живуть так званими лайковими роботами. Подумайте тільки, скільки коштує…
— Що коштує?
— Спиватися до смерті. Ви коли-небудь замислювалися над тим, скільки ви заощаджуєте, не будучи алкоголіком?
— Ні, — кажу я.
— П’ять тисяч крон, — каже він.
— Даруйте, що?
— Ця наша з вами розмова коштує п’ять тисяч крон. І приблизно десять тисяч, якщо ви хочете отримати завізований запис змісту.
На його обличчі немає ані тіні усмішки. Він абсолютно серйозний.
— Можна мені отримати квитанцію?
— Тоді мені доведеться порахувати, беручи до уваги податок.
— Добре, — кажу я. — Звичайно ж, рахуйте з податком.
Власне кажучи, мені ця квитанція абсолютно ні до чого. Але я повішу її вдома на стінку. Як нагадування про те, на що може перетворитися знаменита гренландська великодушність і байдужість до грошей.
Він друкує на машинці, на аркуші формату А4.
— Мені треба мінімум тиждень. Подзвоніть мені, будь ласка, за п’ять-шість днів після Нового року.
Я дістаю п’ять новеньких, хрустких тисячокронових банкнотів з пачки. Він заплющує очі і слухає, як я їх перелічую. У нього є щонайменше одна пристрасть, більш палка, ніж модальний джаз. Це жаданий хрускіт грошових знаків, що переходять із рук в руки, а він при цьому має бути приймаючою стороною.
Уже вставши, я подумала про те, що мені треба поставити йому одне питання.
— Як вчаться чути так багато?
Він сяє як сонце.
— Я за освітою теолог. Заняття, яке надає виняткову можливість слухати людей.
Саме тому, що вбрання священика — майже цілковите маскування, мені знадобилося так багато часу, щоб упізнати його. Хоча минуло менше десяти днів звідтоді, коли я бачила, як він ховає Ісайю.
— Я іноді все ще виступаю в цій ролі. Допомагаю пасторові Кемницю, коли багато справ. Але в останні сорок років я переважно займався мовами. Свого часу моїм учителем в університеті був Луї Ельмслев. Він був професором, фахівцем у галузі компаративної лінгвістики. Добре знав сорок-п’ятдесят мов. При цьому він стільки ж вивчив і забув. У той час я був молодий і так само вражений, як зараз ви. Коли я запитав його, як він вивчив стільки мов, він відповів, — тут він зображає людину з випнутими вперед верхніми зубами, — на перші тринадцять-чотирнадцять мов йде багато часу. Потім справа посувається набагато швидше.
Він оглушливо сміється. Він у чудовому настрої. Він козирнув своїми здібностями і заробив на цьому гроші. Мені раптом спадає на думку, що він, напевно, перший з гренландців, хто говорив мені «ви» і чекав, що я також говоритиму йому «ви».
— Є ще одна обставина, — каже він. — 3 дванадцяти років я повністю сліпий.
Він тішиться з мого збентеження.
— Я повертаю голову вслід за вашим голосом. Але я нічого не бачу. У деяких випадках сліпота загострює слух.
Я тисну простягнуту мені руку. Мені слід було б стриматися. Адже справді дуже негарно кривдити сліпу людину. До того ж співвітчизника. Але я у справжній, неприхованій жадібності завжди бачила щось загадкове і провокуюче.
— Пане доглядач, — шепочу я. — Вам би треба бути обережним. У вашому віці. В оточенні всіх цих коштовностей. На судні, яке впадає в очі, як відкритий сейф. Південна гавань наскрізь пронизана кримінальними елементами. Ви знаєте, що цей світ повний людей, які, не будучи стримуваними нічим, прагнуть оволодіти власністю своїх ближніх.
Він намагається проковтнути своє адамове яблуко.
— До побачення, — кажу я. — Коли б я була на вашому місці, я б забарикадувала двері після того, як я піду.