В пошуках Аляски
- Автор: Грин Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7409-29-7
- Переводчик: Вера Назаренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «В пошуках Аляски». Краткое содержание книги:
На релігієзнавстві Полковник сів поруч зі мною, зітхнув і мовив:
— Від тебе куривом тхне, Пампушечку.
— Не гребе.
В клас, човгаючи ногами, увійшов доктор Гайд, тримаючи під пахвою стос наших курсових. Сів, кілька разів важко хапнув повітря і заговорив:
— Має бути такий закон — батьки не повинні ховати своїх дітей,— заговорив він.— Хтось повинен його впровадити. У цьому семестрі ми продовжимо вивчення релігійних течій, з якими ознайомилися восени. І тепер, безсумнівно, теми, які ми зачіпаємо, набувають більшої ваги, ніж кілька днів тому. Наприклад, питання, що відбувається з людиною по смерті, вже не здаватиметься вам просто філософією. Тепер це питання ви ставитимете з думкою про свою однокласницю. І як жити з цим болем втрати — не просто безлике питання, яке намагалися вирішити для себе всі буддисти, християни, мусульмани. Питання, відповіді на які шукає релігія, я підозрюю, стали для вас особистими.
Він почав порпатися у наших роботах, дістав одну зі стосу.
— Ось переді мною Алясчина курсова. Ви пам’ятаєте, що я просив вас подумати про те, яке питання для людини найважливіше і як до нього підходять три релігії, які ми вивчаємо в цьому році. Ось Алясчине питання.
Зітхнувши, він схопився за бильця крісла і насилу підвівся, а потім написав на дошці: «Як нам вибратися з цього лабіринту страждань? — А. Я.».
— Я залишу це на дошці до кінця семестру,— мовив він.— Адже кожну людину, якій бодай раз траплялося втратити шлях у житті, непокоїть саме це питання. Якоїсь миті ми всі зводимо очі й усвідомлюємо, що заблукали в лабіринті, і я хочу, щоб ніхто не забував Аляску, а ще не забували: навіть якщо матеріал уроків здається вам нудним, ми намагаємося зрозуміти, як різні люди відповідали і на це, і на інші питання, що їх ви підняли у своїх курсових, і як у різних культурах люди знаходять примирення з тим, що Чип у своїй курсовій назвав «клятим місцем людини в житті».
Гайд знову сів.
— Ну як ви, народ, почуваєтеся?
Ми з Полковником мовчали, поки деякі однокласники, які Аляску зовсім не знали, звеличували її чесноти, зізнавалися, наскільки вони пригнічені, і спочатку мене це обурювало. Мені було неприємно, що люди, яких вона не знала — і яких не любила,— сумують за нею. Їм до неї ніколи й діла не було, а тепер вони поводяться так, наче вона сестрою їм була. Але, напевно, я теж знав її не надто добре. Якби знав, я б зрозумів, що означає це «Далі буде?». І якщо я любив її, як мав, як думав, що люблю, як я міг її відпустити?
Тож я припинив обурюватися. А ось Полковник поруч зі мною дихав повільно і глибоко через ніс, мов той бик перед атакою.
Він навіть закотив очі, коли одна з п’ятиденків, Брук Блейклі, чиї батьки стараннями Аляски отримали звіт про її успішність, заявила: «Мені так сумно, що я не встигла їй сказати, що люблю її. Я не розумію чому».
— Яка брехуха,— обурювався Полковник, коли ми йшли обідати.— Наче Брук узагалі якесь діло до Аляски є.
— Якби померла Брук, ти хіба не засмутився б? — запитав я.
— Напевно, але я б не сумував з приводу того, що не сказав їй, що любив її. Бо я її не люблю. Вона дурепа.
Я вважав, що всі інші мають більше права горювати, ніж ми, адже це не вони її вбили,— але я знав, що марно сперечатися з Полковником, коли він отакий злий.
за дев’ять днів після
мене є теорія,— повідомив Полковник, коли я переступив поріг після жалюгідного навчального дня. Холод уже відступав, але до тих, хто відповідає за опалення, відомості про це не дійшли, тож у кабінетах було страшенно душно і гаряче, і мені хотілося одного — залізти в ліжко і спати, аж знову день почнеться спочатку.
— Я скучав без тебе сьогодні на уроках,— зауважив я, сідаючи на ліжко. Полковник сидів за столом, схилившись над зошитом. Я ліг на спину і сховався з головою під ковдрою, але Полковника це не зупинило.
— Авжеж, а я теорію розробляв, може, вона й не справдиться, але принаймні вона правдоподібна. Слухай. Аляска тебе цілує. Вночі хтось дзвонить. Джейк, я так думаю. Вони сваряться — через ту зраду абощо, хтозна. Вона засмучена і хоче поїхати побачитися з ним. Повертається в сльозах і просить нас допомогти їй вибратися зі школи. Вона психує, адже, ну не знаю, припустімо, якщо вона до нього просто зараз не приїде, Джейк з нею порве. Це гіпотетична причина. Аляска виїжджає зі школи, п’яна і засмучена, вкрай зла на себе через хай там що, мчить трасою і бачить поліційне авто, вмить у неї все сходиться в голові, перед нею з’являється вихід з її лабіринту, і вона лине до нього, прямо і швидко, цілячись у машину, навіть не повертаючи керма — не тому, що п’яна, а тому, що хоче на себе руки накласти.