Небесний гість
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Небесний гість». Краткое содержание книги:
У збірку «Небесний гість» ввійшли саме такі незаслужено забуті твори О. Р. Бєляєва. Тут вміщено, зокрема, науково-фантастичну повість «Небесний гість» та кілька маловідомих науково-фантастичних оповідань, присвячених найрізноманітнішим науковим проблемам.
Усі ці твори О. Р. Бєляєва, безперечно, становлять інтерес для любителів фантастики та пригод.
— Так, це він. Дикун, точніше білий дикун, якого я знайшов у Гімалайських горах на висоті кількох тисяч футів.
Клотільда зробила різкий рух.
— Як цікаво…
— Справді, цей білий дикун становить надзвичайний інтерес для науки. Він не просто дикун. Це випадково уцілілий екземпляр зовсім вимерлої людської породи, останній представник людей, що жили багато десятків тисяч років тому і були, як я гадаю, прабатьками європейських народів.
— Ви його назвали Адамом?
— Це ім'я було дано йому жартома, а потім закріпилося за ним. Виключно цікавий екземпляр. Але… — професор Лікорн зітхнув, — якби ви знали, скільки завдав він мені клопоту й неприємностей. Попервах я, звичайно, не міг випускати його на волю. Його доводилося дресирувати, наче тварину. Але він нудився під замком. І тому, коли Адам трохи «цивілізувався», я почав брати його з собою на прогулянку. Адам дуже звик до мене, він відданий і слухняний, мов собака.
Коли я вперше пішов з ним у Люксембурзький сад, він буквально очманів од захвату. Я й незчувся, як він опинився на дереві і закричав од радості так, що перелякані діти з плачем кинулися врозтіч. Сторож окам'янів, побачивши таке блюзнірство. Іншим разом Адам стрибнув у басейн фонтана Карно — йому захотілося скупатися. На площі Згоди він видерся на статую коня, зібравши довкола себе натовп зівак…
Клотільда засміялась. Вона слухала професора з великим інтересом.
— Одного разу, коли ми поверталися з Адамом на візникові, йому набридло їхати повільно. Він схопив вожчика за комір, зсадив з козел, спритно скочив верхи на коня і помчав щодуху.
Клотільда знову дзвінко засміялась.
— Всього не розкажеш. І на мою голову сиплються протоколи, штрафи, судові процеси. Вулиця Шамполліона, де ми живемо з Адамом, була просто тероризована. Спочатку адміністрація Сорбонни виручала мене з біди, часом мені допомагало і Міністерство освіти. Але, кінець кінцем, їм набридло це. На щастя, Адам став розсудливішим. Він уже досить пристойно говорить по-французьки. Я вже радів, що його диким вихваткам настав кінець, коли це позавчора такий прикрий випадок з вами…
— Не говоритимемо про цей випадок, дорогий професоре. Розкажіть краще, як вам пощастило відірвати од рідних гір це двоноге звіреня і перевезти в Париж.
— Я готую до друку свій подорожній щоденник. Якщо ви цікавитесь, можу дати вам коректурні відбитки.
— Любий професоре, я така вдячна вам! Завтра ж надішліть. — Клотільда поривисто встала і потиснула Лікорнові обидві руки.
3. Щоденник професора Лікорна
Наступного дня покоївка подала на таці вранішню пошту.
— Це щоденник! — вигукнула Клотільда. — Марі, сьогодні я нікого не приймаю.
Коли покоївка вийшла, Клотільда квапливо розірвала великий конверт, умостилася в глибокому кріслі і почала читати.
«11 червня. Коли я вирушав в експедицію на Гімалайські гори, один мій колега жартома побажав мені зустріти серед вічних снігів на гірських вершинах «живого однофамільця» [3] . Це побажання не здійснилося. «Снігове житло» [4] зустріло мене досить негостинно. З взагалі експедиція моя з наукового боку складалась не дуже вдало.
Я почав подорож з підошви південного схилу, що прилягає до провінції Ассам. У горах, вкритих унизу буйною тропічною рослинністю, водяться тигри, слони, мавпи. Яскрава зелень усіх відтінків, од світло-жовтого до темно-синього, розцяцькована ще яскравішими барвами квітів і птаства: папуг, фазанів, диких курей найрізноманітнішого забарвлення. Якби не хмари комашні та неприємна вологість, що ночами і навіть вдень здіймається із заболоченої низовини біля підніжжя гір, це місце можна було б назвати земним раєм.
Чудовий і другий пояс на висоті 1000 метрів із звичною для європейського ока рослинністю — дубами та дикими каштанами.
Вище 2500 метрів — уже царство хвойних дерев, а на висоті 5600 метрів власне і починається «снігове житло». Сюди тільки зрідка піднімається ведмідь чи гірський козел.
Як дивно стояти на вершині шести-семи тисяч метрів у крижаному повітрі, від якого перехоплює подих, і дивитися вниз, на зелений пояс тропічної рослинності. Надзвичайне видовище.
Але я прийшов сюди не заради красот природи. Я шукав «своїх однофамільців», сліди тих, хто мешкав у цьому «сніговому житлі» сотні, тисячі, мільйони років тому. Проте пошуки мої були невдалі. Himalaja ревниво приховувала свої таємниці під крижаними брилами.
3
По-французьки Licorne — єдинорог, міфічна істота.
4
По-санскритськи Himalaja (звідки й назва Гімалаї) означає зимове або снігове житло.