Небесний гість
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Небесний гість». Краткое содержание книги:
У збірку «Небесний гість» ввійшли саме такі незаслужено забуті твори О. Р. Бєляєва. Тут вміщено, зокрема, науково-фантастичну повість «Небесний гість» та кілька маловідомих науково-фантастичних оповідань, присвячених найрізноманітнішим науковим проблемам.
Усі ці твори О. Р. Бєляєва, безперечно, становлять інтерес для любителів фантастики та пригод.
— Я б на твоєму місці тримав його в клітці, — сказав він, прощаючись».
Далі в щоденнику були описані події, вже відомі Клотільді, — пригоди Адама на вулицях Парижа. Але вона прочитала все до кінця.
— Вирішено, я повинна взятись за його виховання! — вигукнула вона, кинувши рукопис на стіл, і негайно послала професорові телеграму, запрошуючи його до себе разом з Адамом.
5. Адам виходить у світ
З деяким хвилюванням підходив професор Лікорн до знайомого під'їзду будинку де Труа під руку з Адамом.
Адам з нерозлучним собачам, у чорному капелюсі, в модному пальті мав цілком пристойний вигляд.
— Гляди ж, Адаме, шануйся. Поводься чемно. Не кричи, не стрибай…
— Так…
Двері відчинились, і вони зайшли до вестибюля.
Швейцар, упізнавши Лікорна, шанобливо пропустив його. Лакей підбіг скинути пальто.
Зненацька Адам з диким ревінням кинувся на чучело ведмедя, що стояло, простягти лапи, в кутку, вчепився йому в горло і впав з ним на підлогу.
— Адаме, назад! — крикнув Лікорн.
Але Адам і сам зрозумів свою помилку, коли його залізні пальці продерли шкуру ведмедя і витягли звідти клоччя.
— Адаме, бідолашний, ти помилився. Ведмідь несправжній.
— Птах несправжній, у-у несправжній… Все несправжній, — розгублено бурчав Адам, підводячись з підлоги.
— Ходімо, Адаме.
Адам плентався за своїм повелителем, тяжко зітхаючи від усвідомлення провини.
— Буду… — з жалем говорив він.
Мовою Адама це означало «не буду». Лікорн мимоволі всміхнувся.
Слуга привів їх у кімнату Клотільди де Труа.
Коли Лікорн і Адам показалися в дверях, Клотільда, радо всміхаючись, пішла їм назустріч, простягаючи Адамові руку. Але рука її повисла в повітрі.
Увагу Адама привернув фарфоровий китайський ідол з розкосими очима, що стояв на каміні й кивав головою. Адам узяв у руки ляльку. Вона хруснула, і на підлогу посипались уламки.
— Адаме, сядь, — суворо наказав професор, взявши його за плече і садовлячи в крісло. — Сиди. Не рухайся. Бачиш, що ти наробив.
— Буду, — жалібно промовив Адам, скрушно розглядаючи уламки на підлозі.
— Я попереджаю вас, мадам, — промовив Лікорн, вітаючись, нарешті, з господинею, — що цей візит може завдати вам і мені чимало прикростей. Адам ще не настільки вихований, щоб бувати в товаристві. І я просив би вашого дозволу одразу ж відвести його додому.
— Буду, — озвався Адам, зачувши своє ім'я.
— Дрібниці, — відповіла Клотільда. — Будь ласка, не хвилюйтесь. Адже він як дитина, що з нього візьмеш…
Під кінець візиту Лікорн і Клотільда де Труа домовилися, що віднині Адам житиме в її особняку і вона під керівництвом професора візьметься за його виховання.
6. Домашній університет
Адам переселився і одразу ж перевернув догори дном увесь дім де Труа. Найнещаснішим почував себе господар.
— Можете собі уявити, що значить жити в одному домі з тигром, — говорив Бернард де Труа своєму компаньйонові по торгівлі. — Я намагаюсь уникати цього дикуна, але, поміркуйте самі, чи можна ухилитись від зустрічі, живучи під одним дахом? Хто знає, що в нього на думці? Він може вбити, зламати сейф, підпалити будинок… Я тепер не обідаю вдома. Повертаюсь через боковий вхід прямо в кабінет, замикаю двері на два запори і цілу ніч не сплю.
— Невже ніяк не можна спекатися цього пожильця? Де Труа безнадійно махнув рукою.
— Поки в дружини не мине оцей дур, — ніяк.
Щоранку Клотільда вчила Адама читати й писати, а вечорами передавала його «на виучку» своєму братові П'єру.
Товариство молодого веселого офіцера подобалось Адамові більше, аніж заняття з Клотільдою. Він охоче працював з П'єром і дивував свого вчителя неабиякими успіхами. За якийсь місяць Адам чудово навчився їздити на велосипеді, керувати автомобілем, веслувати, опанував бокс і футбол.
Правда, його скажена їзда на автомобілі закінчувалась численними штрафами, та для П'єра це не мало значення, поки «сестра, — як він казав, — тримає в руках ключі від каси Бернарда де Труа».
У боксі й футболі Адам немало перекалічив людей своїми нищівними ударами. Футбольний м'яч, пущений його ногою, валив з ніг, наче бомба. Проте його успіхи визнавали найкращі спортсмени. Він ставав знаменитістю в спортивному світі.