Небесний гість

Професор Лікорн, повернувши з Італійського бульвару на невеличку вулицю Пілле-Вілль, сповільнив ходу. Після галасливого бульвару тиша цієї вулички вражала слух. Це була тиша храму, точніше капища Золотого тельця. Тут живуть мільйонери. Похмурі багатоповерхові будинки з загратованими вікнами на перших поверхах неприязно дивляться на поодиноких перехожих.

— Здається, тут… — Професор Лікорн, хвилюючись, натиснув кнопку електричного дзвоника, оправлену в бронзову лев'ячу пащеку. Мовчазний швейцар повагом відчинив двері, впустив професора до заставленого рослинами вестибюля з величезним ведмедем біля входу і подзвонив наверх.

Широкими сходами, встеленими темно-червоним килимом, спустився слуга. Лікорн подав йому візитну картку.

— Пан де Труа вдома? Я хотів би побачитися з ним в особистій справі.

— Пан де Труа приймає в особистих справах у четвер і в суботу з дев'ятої години двадцяти хвилин до десятої ранку. Сьогодні ви можете поговорити тільки з його секретарем.

У цю мить на сходах з'явилася Клотільда де Труа в сірому пальті й сірому шовковому капелюшку з білим птахом на крисах. Лікорн уклонився і відступив убік, пропускаючи її до виходу.

Клотільда де Труа люб'язно відповіла на уклін. Вона пізнала Лікорна.

— Професор Лікорн? Ви до чоловіка! Його немає. Що привело вас сюди? Часом не пригода з птахом на моєму капелюшку? Ви бачите — птах знову сидить на своєму місці — отже, все гаразд.

— Я справді прийшов поговорити з паном де Труа з приводу тієї неприємної події, що мала місце…

— Ну то поговоріть зі мною. Адже, зрештою, не мій чоловік, а саме я опинилася в ролі «потерпілої». Значить, вся ця історія — моя особиста справа. Ходімте зі мною, професоре.

Слуга квапливо підбіг до Лікорна й шанобливо зняв з нього пальто.

Лікорн ледве встигав за Клотільдою, що швидко піднімалася сходами.

— Наше знайомство зав'язалося досить оригінально, правда ж? — з люб'язною усмішкою звернулася Клотільда до Лікорна, коли вони сіли у вітальні в м'які крісла.

— Так, — ніяково відповів він, — оригінально, хоча не зовсім приємно і для вас, і для мене. Поліція склала протокол, і справу буде передано до суду.

— Які дурниці. Я скажу чоловікові, і все владнається. Не говоритимемо більше про суди, протоколи, поліцію. Ці слова ріжуть мені слух.

У Лікорна відлягло од серця.

— Я навіть задоволена, — вела далі Клотільда, — що цей випадок спричинився до цікавого знайомства. Я читала ваші книги про первісну людину, і вони мені дуже подобаються…

Лікорн уклонився. Він аж ніяк не сподівався зустріти тут прихильницю своїх наукових праць.

— Скажіть, професоре, цей юнак, що піймав птаха на моєму капелюшку, часом не той дикун, якого ви знайшли в Гімалайських горах під час останньої експедиції? Всі газети писали про нього, і мені страшенно хотілося побачити цю знаменитість.