Сказання з Небезпечного Королівства
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-966-8657-41-2
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сказання з Небезпечного Королівства». Краткое содержание книги:
Це найбільш повне зібрання знаменитих коротких оповідей Дж. Р.Р.Толкіна. П’ять історій, написаних так само майстерно та вишукано, як і улюблений багатьма «Гобіт», витворюють дивовижний світ, який не хочеться покидати: іграшковий песик Роверандом, подорожуючи на Місяць та в морські глибини, знаходить нових друзів і вчиться не ображати чарівників; Фермер Джайлз із Гема, ненароком прогнавши лихого велетня, змушений удавати із себе героя і ставати до бою з драконом Хризофілаксом; у Пригодах Тома Бомбадила йдеться про фантастичні мандри старого веселуна й про знайомства з гобітами, принцесами, гномами та тролями; Ковалю з Великого Вуттона випало проковтнути чарівну зірку, яка стає його перепусткою у Дивокрай; а Листок пана Дрібнички — це все, що залишилося у цьому світі від досконалого дерева маленького художника, котрого, як і всіх нас, чекала довга неуникна подорож. Ці історії доповнено есеєм «Про чарівні історії», де викладено теоретичні засади творчості славетного автора «Володаря Перстенів» і «Сильмариліона», передмовою Тома Шиппі — письменника і дослідника літературного спадку Толкіна — та пречудовими ілюстраціями Алана Лі. Усе це підносить книгу до рівня непересічної події для всіх шанувальників справжнього мистецтва слова.
Перейти на страницу:
«Геть іди! І не вертайся до мого порога!
Тут очей-жарин не треба й реготу глухого!
Череп свій схили на камінь, скрийся під курганом,
як і юна Золотинка з Вербостариганом
і борсучою сім'єю, що залізла в нору!
Жде тебе зарите злото і забуте горе!»
Вилетів Могильний Дух крізь віконце тінню,
шмигонув через подвір'я, шуснув попідтинню
і — до кілець кам'яних, під курганні схили
із плачем — лише кістки проторохкотіли.
Том Бомбадил старий — він склепив повіки
солодше за Золотинку й Вербочоловіка,
втішніше, ніж Борсуки і Курганів діти,
і, калачиком згорнувшись, гучно став хропіти.
Вставши, він шпаком співає, ледве засіріло:
«Га-ла-ла, ба-ла-ла, ну ж бо, моя мила!»
Черевики, куртку й шапку він натяг зім'яту
й відчинив вікно, щоб сонце залило кімнату.
Обережний Бомбадил, мудрагель-базіка;
синя-синя в нього куртка, жовті черевики.
Ані в горах, ані в долах не спіймати Тома,
ні над Верболозкою, ні в гаю густому,
ні в човні серед латаття в тихому затоні.
Але сам він упіймав якось Річки доню,
що пташкам в очеретах, розпустивши коси,
вся в зеленому, співала солодкоголосо.
Він схопив її! Сичить очерет зрадливо,
видри — врозтіч, чаплі — в крик, б'ється серце в діви.
Каже Том Бомбадил: «Ось моя кохана!
У мій дім ходи зі мною! Стіл накрито зрана:
масло, мед і вершки до пухкого хліба,
ще й троянди зазирають з підвіконня в шиби.
Тож під Горб перебирайся! Матір з її хланню
ти облиш — не стрінеш там ти свого кохання!»
Ну й бучне було весілля в Тома Бомбадила!
Плетениця із жовтців шапку замінила,
півники і незабудки в косах Золотинки,
сукня — срібно-зеленава. Він співає дзвінко —
ніби шпак, мов джміль — мугика весело під скрипку,
діву річкову за стан обіймає кріпко.
В хаті лампи мерехтливі, простирадло біле;
саме на медовий місяць борсуки приспіли,
під Горбом затанцювали, а в шибки сторуко
Вербостариган до них просто в спальню грюка,
і зітхає в очереті прибережнім наче
пані Річка, а в кургані Дух Могильний плаче.
Том Бомбадил старий не зважа на кроки,
голоси нічні і стукіт — хай собі поцока;
виспавшись, шпаком співає, ледве засіріло:
«Га-ліа-ла, ба-ла-ла, ну ж бо, моя мила!»
Він вербові кілки на порозі теше,
а красуня Золотинка русу косу чеше.
Перейти на страницу: