Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
— Я… я спалю їх! — прошепотіла Галка.
— Спалиш? Ну, як хочеш. З сумкою?
— І з сумкою!
— Я допоможу. Ну, пару пачок про запас залишу, — положено ж мені за висотність і за доктора Алю? — а решту пали! Хай воно все йде димом!
22
У відомстві Валерія Винокура після здобуття Україною незалежності сталися великі зміни, але одне лишилося беззмінним: як у всіх колишніх детективах, тут могли спати на посту лише підлеглі, генерали ж не спали ніколи і першими помічали ту нитку, потягнувши за яку можна розмотати весь клубок.
Винокурів генерал теж не спав і, хоч, здавалося, вже й забув про справу, доручену майорові, знов, як і тоді, після Нового року, коли прислав сталінського смершівця, вирішив підкинути свіженької інформації.
Він подзвонив по внутрішньому телефону, поцікавився Винокуровим самопочуттям і тим, як іде служба, а тоді несподівано спитав:
— А як там так звана доктор Аля?
— Не можемо добратися до неї, — розгублено відповів Винокур. — Я вже думав: може, попросити електронщиків з наших технічних служб…
— Боюся, що й електронщики не поможуть. Вона ж там так засургучилася, що сам Господь Бог безсилий. До неї треба добиратися інакше. Нетрадиційними методами. Рикошетом. Ось товариш з Київського метробуду, я попрошу його зайти до тебе, порадьтеся.
Метробуд і доктор Аля? Може, це вони споруджували її «Затишок»? Хтось же все те будував, чорти його бери!
Інженер Заремба, зовні мовби сонний і байдужий чолов'яга, вразив Винокура фантастичною відданістю обов'язку, так ніби він народжувався не в хрущовсько-брежнєвську епоху наплювательського ставлення до всього на світі, а вискочив з першої сталінської п'ятирічки, коли ще були дурні, які вірили в ідею.
Заремба керував прокладанням тунелю для нової лінії метро від головного вокзалу, попід Батиєвою горою до Совських ставків і далі на Теремки-два. Треба було проходити річку Либідь, під її руслом наштовхнулися на потужні пливуни, довелося застосувати прохідницький щит. Ну, це і морочливо, і дорого, і…
Винокур пильніше поглянув на інженера. Зовні чоловік ніби й викликає довір'я, але говорить таке, що мимоволі починаєш думати про отого побитого склерозом смершівця, який патякав отут про свої нічні зустрічі саме з тим розшукуваним льотчиком.
— Одну хвилиночку, — ввічливо промовив Винокур, — ви сказали: траса метро від вокзалу до Батиєвої гори і далі… Але ж така траса не значиться ні в яких перспективних планах Київського метробуду. Як вас розуміти?
— Десятка, — сказав Заремба.
— Тобто?
— Ну, у вас була «дев'ятка»[6], а в нас «десятка». Десяте управління метробуду. Спершу, ще за Сталіна, створили його в Москві для прокладання секретних трас метро, тоді й у Києві. Ніхто й не знав нічого. Тільки Політбюро та хтось там з уряду. У нас воно й не дуже. Так собі — паралельні траси, якісь там вузли. А від вокзалу під Батиєву гору — це дає глибину. У нас і так завдання було: тунелі на 180 і глибше метрів, а пустити під гору, то це ще. пару сотень метрів, ніяка бомба не візьме. Ну, а далі — до Теремків, а може, й до нового аеропорту, він же планувався десь під Обуховом…
— Так можна було прокладати тунелі й до самої Одеси? — скептично примружився Винокур.
— А нам що? Аби асигнування. А тут же як вийшло? Як почав Горбачов оту перетряску, то ми вже й не знали, чи ми є, чи нас нема, чи вриватися нам далі в глину, чи плюнути на все…
На додачу до всього за Либіддю натрапили на якусь бенерю — нічим не вгризеш, а тут вся оця свистопляска з бюджетами, з цінами, з реформами, асигнування припинилися, хлопців довелося забирати з тунелю, перекидати на пускові об'єкти. А тунель — на консервацію. Ну, місяць, два, три… А що таке прохідницький щит? Це ж агрегат, як, для прикладу, ракетний крейсер з Чорноморського флоту. Про Чорноморський флот тільки й чуєш, а про їхній щит — ніхто нічого. Та й хто про нього знає? А на Зарембі щит вроді висить. Після Нового року інженер зазирнув туди ще раз. Узяв найдосвідченіших метробудівців, спробували вгадати: на що напоролися? Ну, не камінь, не залізо, ніщо його не бере, алмазний бур тільки вгинає цю чортівню, а тоді відлітає, як волейбольний м'яч від сітки або оті спортсмени, що стрибають і підскакують на сітках, як їх?
6
«Дев'ятка» — Дев'яте управління колишнього КДБ, яке охороняло членів Політбюро.