Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
Після вечері він почав здалеку:
— В тебе на автобус який квиток?
— Постійний.
— Можеш показати?
— Та нащо воно тобі? Може, хочеш завтра в санаторій приїхати? Візьми грошей, купиш собі хоч і десять квитків.
— Постривай. Тут не про це. На електричку в тебе не завалявся часом квиточок?
— На електричку? Мабуть, десь у пальті, може, й є. До діда в Тетерів їздила, трави тобі привозила.
— Покажи.
Вона пішла до комірчини, принесла йому паперовий прямокутничок. Чуйко глянув: порядок у танкових військах, в авіації також.
— Бачиш? — показуючи на обидва квитки, спитав він Галку.
— Та що тут бачити? Квитки як квитки.
— Ну гаразд. Якісь гроші в тебе знайдуться? Троячка, п'ятірка, півсотня, що там є.
— Півсотня? Де вона в мене візьметься!
— Ну, звичайний руб. «Подделка преследуется законом».
— Руб є. І троячка.
— Ну, от. І на грошах, і на цих квиточках, на квитку до кінотеатру, на лотерейному білеті, на всіх грошових документах, одне слово, що ми обов'язково маємо? Скрізь стоїть номер. Бачиш?
— Бачу.
— А на грошах, як і на облігаціях та лотерейних квитках, ще й серія. Згадай, як перевіряємо таблиці виграшу: номер сходиться, а серія ні. Або навпаки.
— Та воно ніколи не сходиться!
— А тепер візьми отой купон, що дала мені позавчора. Знайди на ньому номер.
Галка перевертала купон і так і сяк, але ніякого номера не було. Написано: три карбованці. Національний банк України, — гарні малюнки, колір приємний, але номера ніякого.
— Може, це тільки на трьох карбованцях? — висловила вона припущення.
— На трьох карбованцях? Ось тобі десять, двадцять п'ять, сто карбованців. Є тут якісь номери?
— Васю! — перелякано розширила вона очі. — Звідки в тебе стільки купонів?
— Звідки — це потім. Я тебе питаю; є номери?
— Та нема, нема! А купони? Де ти їх набрав? Я ще на сто рублів і не бачила.
— Начфін нашої дивізії приїздив. Видав мені платню. За вредність, за висотність, за нову техніку і за, — він зареготав, — і за доктора Алю з її московським генералом!
Але Галці було не до жартів. Де взяв, звідки такі купони, як же це так?
— Сядь біля мене і заспокойся, — звелів їй Чуйко. — І послухай, що я казатиму. Є закон, який діє в усьому світі: грошові документи — від копійки до мільйонів і мільярдів — обов'язково мають на собі номери, а іноді ще й серії. На трамвайному квитку — і то є номер. А на українських купонах — нічого. А це ж гроші. Хай тимчасові, але гроші, на які сьогодні можна закупити все, що є в магазинах, а то й набагато більше. Купони без номерів, отже, їх можна випускати скільки завгодно, можна красти ящиками, контейнерами, вагонами, можна роздаровувати всім родичам і друзям, можна гребти лопатою до себе й від себе — обліку ніякого. Було й нема, і нічого нікому не доведеш. Тоді що ж? Тих, хто таке зробив, треба негайно виганяти з роботи, знімати з найвищих постів і судити просто на площах, на морозі, привселюдно. Розумієш?
Вона мовчки кивнула головою.
— Тому питати мене, де я взяв кілька цих папірців, — смішно. Яка різниця? Поки я тобі показував три папірці, якийсь відповідальний товариш (тепер вони всі стали панами!) міг украсти мільйон, десять, сто мільйонів, підігнати до банку КамАЗ із причепом і завантажити його купонами — ніхто не спохопиться, бо полічити ці безномерні папірці незмога. А про справжні гроші як кажуть? Гроші лічбу люблять. Тут же, виходить, як у Греції чи в Римі: гроші не пахнуть. Ну, Галко? Ти вловлюєш?
— Що ж тут вловлювати, Васю, що вловлювати? — збентежено прошепотіла вона.
— Піди в комірчину і знайди там сумку. Така сіренька, їшачої масті.
— Це ще мамина.
— Ну, от. Принеси її сюди.
Вона пішла, принесла, поставила біля його ніг. Ще нічого не знала, але руки їй дрижали, дрижала всім тілом.
— Зніми оті газетки, — звелів Чуйко.
Вона підняла тільки краєчок газети «Правда» і зойкнула:
— О Боже! Що це? Це ж ти…
— Вкрав? Та ні. Заспокойся. Я ж тобі все розтовмачив. Украсти купони не можна, бо вони ж не піддаються обліку, раз без номерів. їх можна просто брати — от я й узяв…
— Я віднесу це, — безтямно белькотіла Галка, — оце зараз і віднесу… в міліцію… Не знаю, куди, а віднесу… Тут же он скільки! О Боже, Васю, що ж ти наробив?
Він підвівся, обняв її за плечі, пригорнув, став обціловувати їй голову, лице. Ще вчора так обціловувала його Галка, щоб зцілити, тепер він повинен зцілити її, але не тіло, не плоть, а її дух, над яким тяжіли тисячопудові моральні заборони.
— Не плач. Галко, — втішав жінку Чуйко, — я ж не задля користі. Не знаю навіть, скільки тут: тисяча, сто, півмільйона? Я просто хотів їм показати, що вони роблять. Ти ж помітила: ні по радіо, ні по телевізору — ні слова про це. В газетах теж, мабуть, нічого. Ти ж не чула нічого в автобусі, в санаторії? Ну, от бачиш. І не скажуть, все приховають, сподіваючись, що народ дурний і не збагне, в яку аферу його втягнули. А народ не такий дурний. Що ж, ти думаєш, оце тільки я помітив, що купони без номерів? Та тисячі цілі, і вже багато хто зробив висновки. Ну, Галко, заспокойся!