Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
— Цікаво, що сказали б у Москві, довідавшись про існування в районі Арбату таємного центру, який належить Україні і до якого можна подзвонити тільки через Київ? — сказав Винокур.
— Імперія розпалася, а її метастази зосталися, — зітхнув генерал Кущ, — і ось нам подарунок на Новий рік!
— Я б за цю вашу Алю-Малю і мізинцем лівої ноги не поворухнув, аби не моя найцінніша співробітниця! Та ще цей майор з його головою! Гіперболоїд інженера Гаріна! Кого ж нам ловити? Майора авіації чи доктора Алю? — сказав прокурор Повх.
— Ловити треба втрачений час, втрачені можливості і втрачені надії, — зітхнув генерал Кущ і сумовито поглянув на учасників наради.
Тільки в майора Винокура голова ще не була побита сивизною, а в обох прокурорів, у генерала і в майора Скирди, який, поштиво горблячись, нотував усі цінні думки присутніх, голови біліли від піни і шумовиння невблаганного і невдячного часу, існування якого доктор Аля взагалі заперечувала, великий Ейнштейн висунув гіпотезу про його трагічну й неминучу викривленість, а академік Сахаров — про поворот стріли часу. Куди?
21
Чуйкові треба було вправитися до обідньої перерви. Бо Галка прибіжить із санаторію, щоб погодувати свого немічного постояльця і підтопити грубку, і, коли не застане Чуйка… Ну, він зробить усе, щоб встигнути.
Вчора міг сказати їй, що вже все минуло, він здоровий, акумулятори зняті з підзарядки, готовий до виконання і хоч одразу зайняти готовність один. Але передбачливо змовчав.
Удосвіта, коли Галка збиралася на роботу, теж удав, що спить. Але, щойно вона вибігла, щоб устигнути на автобус, він теж зіскочив з ліжка, зробив фіззарядочку, перевіряючи слухняність м'язів і сув'язів, тоді, як був у білизні, пішов до холодної комірчини, щоб забрати свій одяг. Йому пощастило: крім його обмундирування і Галчиних речей, Чуйко знайшов у комірчині ще й чимало чоловічої вдягачки. Чи то від Галчиного діда, чи від її чоловіка-шофера, бо все було досить капітально засмальцоване.
Він знайшов підходящу куртку, оббейкані штанці, сорочку, стару шапку. Була і взувачка, але розміри не підходили, довелося взувати свої офіцерські ботинки. Не біда! В комірчині він знайшов і господарську сумку. Таке собі чортзна-що з синтетики. Якраз для задуманої операції.
Грошей, звісно ж, ні копса, але навіщо йому гроші? Не знав, як замкнути будинок, та, подумавши, махнув рукою: а що тут замикати? Його офіцерський кашкет та сині діагоналеві штани з голубим кантом?
Електрички йшли на Київ напхані напхом, як у Японії. Хоч став, як у Японії, на кожній платформі хлоп'ят, щоб утрамбовували людей у вагонах. Хлоп'ят Чуйко побачив і на ірпінській платформі, але не для утрамбовування вагонів, а для насильства й наруги над беззахисними бабусями й дівчатками-школярками, яких ці представники сильної статі нахабно відштовхували від вагонних дверей, пхаючись туди самі.
Чуйко вирішив випробувати свою силу, приплющив на мить очі, увійшов у нахабний дух отих курточників і кросівочників і постукав ними об платформу. Платформа була з товстого бетону, тому постукування вийшло глухе, без звуку, але доволі ефективне: хлоп'яги, мов вражені стовбняком, заціпеніли біля дверей, а дві бабусі, кілька школярок і Чуйко вільно пройшли до дверей.
У Святошині Чуйко пересів на метро, у вагоні опинився поряд із солідним чоловіком у дорогій шапці і в барвистому імпортному кашне і мав необережність спитати його, де в Києві банк.
— Банк? — підозріло глянувши на свого засмальцьованого сусіда (шофер? тракторист? сантехнік?), перепитав чоловік у дорогій шапці. — На Банковій вулиці.
— А Банкова вулиця де?
— Там, де банк.
Розмова — пальчики обсмокчеш! Майже армійський гумор. Хоч Чуйкові сьогодні було не до гумору. Він вторгався в чужий простір, не знаючи наслідків, не дбаючи про наслідки, намагаючись не думати про наслідки. Він вторгався в невідомий простір, як в той, тепер уже мало не доісторичний, рік пілот Су-одинадцятого, піднявшись у повітря з аеродрому Раменського, вторгався в простір, де вже був учбовий літак з Юрієм Гагаріним і полковником Серьогіним, і ті, щоб уникнути зіткнення з Су-одинадцятим, різко кинулися вниз, зірвалися в штопор і не змогли вийти з штопору — врізалися в землю. Він вторгався в чужий простір, як у далекому тепер вісімдесят третьому військовий льотчик Осипович пішов напереріз корейському лайнеру з 269 пасажирами на борту і, як на учбових стрільбах, збив його одною ракетою, пам'ятаючи тільки те, що лайнер вторгнувся в наш повітряний простір, і зовсім випустивши з виду, що він, Осипович, вторгається в життя і смерть 269 чоловік на борту і ще тисяч їхніх рідних, близьких і знайомих.