Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

Під використанням службового становища всупереч інтересам служби за часів СРСР по суті розумілось вчинення діянь, що суперечать державним і громадським інтересам.

Наприклад, О.Я. Светлов писав, що службове зловживання завжди здійснюється всупереч інтересам служби, про що прямо говориться в диспозиції ст. 165 КК (1960 р.), і в теорії та в судовій практиці це поняття розуміється як не дотримання інтересів держави. Не можна протиставляти вузьковідомчі інтереси своєї служби чи роботи загальнодержавним інтересам[256].

П.С. Матишевський також пише: «Використання службового становища всупереч інтересам служби передбачає вчинення службовою особою таких діянь, які порушують службові обов'язки і суперечать інтересам державної служби, інтересам підприємства, установи чи організації. При цьому поняття «інтереси служби» не можна тлумачити вузьковідомчо. Воно повинно поєднуватись з суспільними інтересами, а не протиставлятись їм. Тому дії, продиктовані, так би мовити, «турботою» про свою установу або підприємство і вчинені на шкоду інтересам інших організацій або за рахунок загальнодержавних інтересів, складають службове зловживання»[257].

Теза про пріоритет у службовій діяльності загальнодержавних інтересів над «вузьковідомчими» інтересами конкретного підприємства, установи, організації була безспірною в теорії і практиці радянського кримінального права, зберігається вона фактично і нині як у теорії кримінального права, так і в правозастосовчій практиці. Наочним прикладом цього було роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо кримінально-правової оцінки умисної несвоєчасної сплати платником податків податків, зборів, інших обов'язкових платежів з метою використання на інші цілі коштів, що мали бути перераховані до бюджетів чи державних цільових фондів, — такі діяння повинні кваліфікуватися за наявності передбачених законом підстав як зловживання посадовим становищем (див. абз.1 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 5 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів»[258]). Наведене роз'яснення свідчить про те, що вища судова інстанція сам факт використання коштів, які мали бути перераховані до бюджету чи державних цільових фондів для сплати обов'язкових платежів, на інші цілі, незалежно від того, на що фактично були використані такі кошти, розцінювала як вчинення діяння всупереч інтересам служби. При цьому про необхідність розгляду питання про те, на які саме цілі були використані кошти, заподіянню яких збитків платнику податків запобігла його службова особа шляхом використання на певні цілі коштів, які мали бути сплачені до бюджетів, як співвідносяться сума штрафних санкцій і пені, які платник податків сплатив чи зобов'язаний сплатити за несвоєчасну сплату податків, зборів, інших обов'язкових платежів, і якою могла бути сума можливих збитків від невиконання зобов'язань, яким службова особа запобігла, витративши на їх виконання кошти, своєчасно не сплачені до бюджетів, тощо.