Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.
- Автор: Андрушко П. П., Стрижевська А. А.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Юрисконсульт
- ISBN: 966-2968-07-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.». Краткое содержание книги:
Розрахований на студентів, аспірантів та викладачів юридичних факультетів вищих навчальних закладів, науковців, суддів, працівників правозастосовних органів, юристів-практиків.
До факторів створення небезпеки інтересам, що охороняються законом, необхідно відносити і так звану колізію обов'язків, під якою розуміється необхідність вибору особою із двох чи більше об'єктів, яким одночасно загрожує небезпека, того із них, загрозу заподіяння шкоди якому необхідно відвернути в першу чергу при неможливості її відвернення одночасно для усіх об'єктів.
Як правило, проблема колізії обов'язків виникає при вирішенні питань про відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження (ст. 135), за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний надати таку допомогу (ст. 139), за ненадання допомоги капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном екіпажу та пасажирам останнього, а також особам, які зазнали лиха (ст. 284).
При колізії обов’язків виникає ситуація, коли реально існує небезпека заподіяння шкоди двом чи більше інтересам, що охороняються правом. При цьому така небезпека для кожного з інтересів може бути однаковою, рівноцінною, а може бути і різною як за розміром, так і за змістом.
Якщо інтереси, яким загрожує небезпека, є рівноцінними, то невчинення дій по відверненню небезпеки одному із них при одночасному вчиненні дій, спрямованих на відвернення небезпеки іншому інтересу, має розглядатися за правилами крайньої необхідності: наявність колізії обов’язків, коли необхідно вчинити одночасно дії, спрямовані на відвернення шкоди, яка загрожує двом або більше інтересам, якщо при цьому відвернення шкоди одному інтересу не дало можливості відвернути заподіяння шкоди іншому інтересу, створює стан крайньої необхідності, хоча шкода одному з інтересів заподіяна не діями даної особи, а внаслідок дії факторів природи, дій інших людей.
Російські вчені також звертають увагу на те, що не можуть бути визнані злочинними згідно із положеннями закону про крайню необхідність дії службової особи, пов'язані з порушенням будь-яких правил, положень, інструкцій, якщо вони були вчинені з метою попередження шкідливих наслідків, більш значних, ніж фактично спричинена шкода, якщо цього не можна було зробити іншими засобами, а також при виправданому ризику[249]. При цьому О.Я. Асніс пропонує доповнити КК РФ статтею «Крайня службова необхідність» такого змісту: «1. Не є службовим злочином діяння (дія чи бездіяльність), вчинене службовою особою чи особою, яка виконує управлінські функції у комерційній чи іншій організації, в порушення законів та (або) інших нормативних правових актів у стані крайньої необхідності, тобто для відвернення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі і правам даної особи або інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави, якщо ця небезпека не могла бути відвернена іншими засобами і при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. 2. Перевищенням меж крайньої службової необхідності визнається заподіяння шкоди, яка явно не відповідає характеру і ступеню небезпеки, яка загрожувала, і обставинам, за яких небезпека відверталась, коли вказаним інтересам була спричинена шкода рівна або більш значна, ніж відвернена шкода. Таке перевищення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках умисного спричинення шкоди»[250].
Пропозиція О.Я. Асніс заслуговує на увагу.
Під психічним примусом слід розуміти погрозу застосувати до особи чи її близьких фізичне насильство (вбити, спричинити тілесні ушкодження, позбавити волі тощо) чи заподіяти шкоду іншим її правоохоронюваним інтересам: знищити чи пошкодити майно, викрасти близьких родичів, розголосити відомості, що ганьблять особу, спричинити шкоду правоохоронюваним інтересам особи, яку примушують вчинити певні дії, тощо.
При заподіянні особою шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом психічного примусу особа не позбавляється, як правило, можливості керувати своїми діями, а тому психічний примус не визнається законодавцем самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння. Типовими прикладами вчинення суспільно небезпечного діяння внаслідок психічного примусу є, зокрема, дії особи (касира, продавця, бухгалтера тощо), яка під погрозою негайного застосування насильства передає грабіжникам гроші, що нею зберігаються (дії такої особи містять ознаки розтрати чужого майна, яке було їй ввірене чи перебувало у її віданні), чи особи (сторожа, охоронця), яка допускає під такою ж погрозою особу, яка погрожує, до майна, що нею охороняється, з метою його вилучення (у діях такої особи є ознаки складу злочину «Порушення обов’язків щодо охорони майна», відповідальність за який передбачена ст. 197). У наведених прикладах питання про відсутність в діях особи, щодо якої був застосований психічний примус, складу злочину має вирішуватись за правилами крайньої необхідності.
249
Волженкин Б.В. Служебные преступления. — С. 105.
250
Денис А.Я. Уголовная ответственность за служебные преступления в России. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2004. — С.239.