Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Та, можливо, йому варто запропонувати їй саме таке заспокоєння. Безперечно, церква має що запропонувати за дві тисячі років своєї терапевтичної практики. Ернеста завжди цікавило, як здійснюється підготовка священиків. Наскільки великим був їхній досвід, коли йшлося про розраду? Де їх навчали цієї техніки? Курс із розради? Курс, присвячений консультаціям на сповіді? Це питання настільки його зацікавило, що Ернест навіть пішов до бібліотеки, аби пошукати літературу, присвячену консультуванню в католицькій церкві, але нічого не знайшов. Іншим разом він запитав про це в місцевій духовній семінарії й дізнався, що їхній навчальний план не передбачає ретельної психологічної підготовки. А якось Ернест потрапив до безлюдного храму в Шанхаї, де йому вдалося пробратися до сповідальні. Він півгодини сидів на місці священика, вдихаючи повітря католицької церкви й бурмочучи: «Відпускаю тобі гріхи. Сину мій, я відпускаю твої гріхи!» Коли ж Ернест вийшов зі сповідальні, його охопили заздрощі. Священики володіли потужною зброєю проти відчаю, від якої не відмовився б і сам Юпітер, тоді як його світський арсенал, що складався з інтерпретацій та заспокійливих фраз, видавався жалюгідним.
Удова, якій він допоміг пережити втрату і яка й досі подеколи приходила до нього на сеанси, аби одержати необхідну підтримку, якось зауважила, що Ернест скидається на співчутливого свідка. Можливо, міркував Ернест, саме таким співчутливим свідком я і зможу стати для Каролін Лефтман.
А може, й ні! Можливо, тут відкриваються можливості для реальної роботи.
Ернест подумки склав перелік аспектів, які варто було б дослідити. По-перше, чому в неї були погані стосунки з чоловіком ще до того, як йому діагностували рак? Навіщо десять років жити з тим, кого не кохаєш? Тут він згадав власний шлюб, якому так само бракувало любові. Якби Рут тоді не загинула в автокатастрофі, чи наважився б він зрештою розлучитися? Можливо, ні. Але ж якщо шлюб Каролін і справді був катастрофою, чому вона не звернулася до спеціаліста з сімейної психотерапії? Чи можна взагалі сприймати її оцінку власного сімейного життя як щиру правду? Можливо, вона таки мала шанс зберегти ці стосунки? Навіщо переїжджати до Сан-Франциско, аби лікувати рак? Більшість пацієнтів приїжджають до онкологічного центру й залишаються там протягом періоду лікування, а потім повертаються додому. Чому вона так покірно відмовилася від своєї кар’єри і друзів?
— Каролін, ви довгий час перебували у пастці — спочатку це був ваш шлюб, а потім шлюб і водночас моральні страждання, — наважився висловити свою думку Ернест. — Чи шлюб проти моральних страждань?
Керол спробувала енергійно закивати на знак згоди. «Оце розумник, — подумала вона. — Може, варто впасти перед ним на коліна?»
— Знаєте, я б хотів, щоб ви надали мені більше інформації. Розкажіть мені все про себе, все, що, на вашу думку, я мав би знати. Це допоможе нам краще зрозуміти вашу непросту життєву ситуацію.
«Нам, — подумки зауважила Керол. — Гм-м, цікаво. Вони такі спритні, так вправно закидають гачок. Минуло п’ятнадцять хвилин сеансу, і вже з’явилися “ми” і “розкажіть мені все”; скидається на те, що “ми” вже вирішили, що розуміння “непростої життєвої ситуації” може все врятувати. І йому треба знати все-все. Звісно, без поспіху. Та й навіщо поспішати, коли отримуєш сто п’ятдесят доларів за годину? Рівно сто п’ятдесят доларів — жодних п’ятдесятивідсоткових авансів, юристів, конференц-зали, офісної бібліотеки, асистентів, навіть секретарки немає».
Вона подумки змусила себе повернутися до Ернеста й почала згадувати свою історію. Найбезпечніше говорити правду й не виходити за певні межі. Звісно, міркувала вона, Джастін був надто зацикленим на собі, щоб розповідати психотерапевтові деталі з життя своєї дружини. Що менше вона брехатиме, то переконливіше звучатиме її розповідь. А тому Керол вирішила приховати тільки правду про свою освіту: замість Університету Брауна і Стенфордського юридичного коледжу вона розповіла про Інститут Редкліффа та юридичну школу в Чиказькому університеті. Відтак просто розповіла про своє дитинство, зокрема про матір, яка повсякчас перебувала в розпачі. Вона працювала вчителькою початкових класів, і їй так і не вдалося опанувати себе після того, як від неї пішов чоловік.