Офіцер із Стрийського парку
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7940-4
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Офіцер із Стрийського парку». Краткое содержание книги:
Читайте останній роман «львівського циклу» з приголомшливим фіналом!
Зрозумів, якою буде відповідь.
— Від мене мало користі тут, — Кошовий винувато розвів руками, потім у пориві підвівся, підійшов до друга, поклав йому руку на плече. — Шацький, зараз вам ніхто не допоможе знайти винного. Самі знаєте, що коїться. Потенційні вбивці ходять вулицями, майже не ховаючи зброю. Шмуля, як пише газета, застрелили. Він так само мав револьвер при собі. Подібні випадки не рідкість у Львові й не лише у Львові. Я теж втратив батьків, розумію вас, як ніхто. Але хіба мені полегшає від знання, який саме російський матрос проштрикнув обох багнетом?
Шацькому в ту мить стало соромно. Зимою, на початку лютого, коли в Київ увірвалася більшовицька армія, кілька днів поспіль не припинялася різанина. Озвірілі солдати й матроси вривалися в помешкання, на які вказували прихильні до них двірники, й вбивали, вбивали, вбивали. Кошовий дізнався про це, коли весною нарешті поїхав до рідного міста з делегацією галицьких українців домовлятися з урядовцями УНР. Повернувся пізніше за інших, сірий, скупий на слова. Розповів тільки, що лишився гідно поховати маму й тата на Байковому цвинтарі. Й відтоді з головою занурився в справу чимшвидшого з’єднання Галичини з, як він казав, Великою Україною.
З точки зору Йозефа Шацького, займався всім — і нічим водночас.
Але думка дантиста з Кракідалів не має значення. Так само, як його біда. Попри це Шацький попросив хоча б не проганяти його. Кошовий розсипався у вибаченнях і запевнив, що старий вірний друг нічим йому не заважає. І, відправивши молебень за сином, Йозеф тепер щодня приходив на Шевську, тихо й непомітно вмощуючись на стільці й проводячи там більшу частину дня.
Естер стало трохи краще. Шацький доручив матір донькам, пояснивши свою щоденну відсутність нагальними справами. Тож дружина, найчастіше — в супроводі Риви, щодня навідувала Шмулеву могилу. Його поховали на єврейському кладовищі, яке було за шпиталем на вулиці Рапопорта[11]. Цвинтар був закритий, та Боярські, з яких походила Естер, мали тут поховання. Заможна родина дозволила собі щось на кшталт склепу, тож для Шмуля там місце знайшлося — пані Шацька наполягла.
Кожен переймався горем по-своєму.
Всяк божеволів, як міг.
Чи навпаки — рятувався від божевілля.
Той ранок не став особливим.
Хіба народу в конторі не було, і Кошовий без метушні заварив на спиртовці каву, міцну, справжню, не ерзац, до якого місто вже звикло за роки війни. Хто й звідки приніс її, Клим сам не міг пояснити.
— Розумієте, Шацький, вона одного разу знайшлася, — сказав, коли Йозеф поцікавився вперше.
Вловивши тоді в очах друга давно забуте сяйво, Кошовий вирішив не розбазарювати так щастя, а притримував каву спеціально для Шацького. Заварюючи в тих випадках, коли вони були самі або в конторі товклося менше народу, ніж зазвичай. Замість цукру з’явився сахарин, але тут давно смакували просто так, лише гіркоту. До того ж на підвіконні примостилася таця, в якій не переводилося дешеве, але все одно дуже доречне до кави печиво.
Джезва саме закипіла, коли у двері постукали. Шацький саме почав звітувати Климові, як нині спала його фейгале й чи допомогли добуті Магдою в шпиталі пігулки. Візитер перервав його, і Кошовий розвів руками:
— Дуже перепрошую.
— Та де, хай собі, — Шацький покірно вмостився на звичне місце.
— Починається, — буркнув Клим.
Тим часом відвідувач не спішив заходити, й Кошовому довелося крикнути голосно:
— Прошу, прошу вже! Хто там!
Двері обережно прочинилися й всередину спершу зазирнув, потім — ступив невисокий лисуватий пан у колись модному, та все ще добротному пальті з верблюжої шерсті. Воно, як і чорні штани, висіло на ньому, ніби чоловік убирався в чуже. Хоча насправді він лише схуднув. Збитки, що довелося терпіти під час війни, лишили від домовласника Веслава Зінгера менше половини.
— Дозвольте?
— О, ви ж зайшли, — сказав Клим, а Шацький, який десять років тому познайомив їх та висватав Зінгеру пожильця, підвівся й кивнув, вітаючись.
— Даруйте, що потурбував вас тут, пане Кошовий. Але вас простіше застати в конторі, ніж удома. Й потім, говорити про певні речі з пані Магдою навряд чи доцільно.
— Вам ні про що не вдасться переговорити з пані Магдою, — відрізав Клим. — Вона буває вдома ще рідше, ніж я. Часом навіть ночує в лікарні. Коли приходить з ночі, то спить майже весь день.
— Та я й не хочу її турбувати.
— Ви добре прийшли. Поки тут не почався звичний уже Содом із Гоморрою, прошу сідати. Кави?
— З задоволенням.
Клим схрестив погляд із Шацьким. Зварено було на дві чашечки, тож комусь із них доведеться терпіти. Швидко прийнявши рішення, Кошовий як гостинний господар налив спершу Йозефу, потім — Зінгеру, а сам примостився за столом і закурив.
11
...за шпиталем на вулиці Рапопорта. — Вулиця в місцевості Клепарів, названа на честь відомого лікаря та філантропа Якова Рапопорта. Корпуси єврейського шпиталю розташовані на парній стороні.