Офіцер із Стрийського парку
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7940-4
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Офіцер із Стрийського парку». Краткое содержание книги:
Читайте останній роман «львівського циклу» з приголомшливим фіналом!
Нічого.
Дуже скоро Польща виставить усі рахунки.
Тим часом стрільці, про щось говорячи між собою, минули пам’ятник, не глянувши у бік Яблонського, й він укотре згадав — давно не вдягав форму, вона захована далеко в шафі, чекає свого часу. На цивільного січовики не звернули увагу, і Юліуш у глибині душі пошкодував про це. У парку, крім поодиноких перехожих та нудьгуючих повій, нема нікого, тож він, бойовий офіцер, при нагоді міг прийняти бій та навіть вийти з нього переможцем.
Як того разу.
Хоча...
Ту сутичку й повноцінним боєм неможливо вважати. Так, прикрий інцидент, який для одного з учасників, слабшого, зле скінчився.
— Вечір добрий.
Хоч Юліуш Яблонський чекав, коли він з’явиться, все одно мимоволі здригнувся від несподіванки. Бо виглядало, чоловік прийшов давно, й весь цей час сидів у засідці, аби тепер, щойно капітан відволікся, виринути з темряви.
— Де вас носить! — роздратовано мовив, повертаючись.
— Перепрошую пана офіцера. Мав невідкладні справи в місті.
— Коли вже вас затримала інша невідкладна справа, нашу, отже, могли відкласти на зручніший для мене час.
— Пан офіцер поспішає?
— Слухайте, шановний, я зайнята людина. Ви мали б зрозуміти це ще тоді, коли розшукали мене.
— Я вибачився за запізнення.
— До дупи ваші вибачення. Залагодимо питання швиденько.
— Просто тут? — чоловік кивнув на пам’ятник.
— А де ви хочете?
— Прошу відійти далі. Туди, за дерева. Там ніхто не побачить нас навіть випадково.
Яблонський знизав плечами.
Хоче відійти — та будь ласка.
— Ходімо.
Він зовсім не боявся цього чоловіка. Не чекав від нього жодних сюрпризів. Та які можуть бути несподіванки...
Розділ перший
Климентій Кошовий,
особа без певних занять
Йозеф Шацький, дантист із Кракідалів[10], оплакував Шмуля.
Старшого з чотирьох дітей знайшли мертвим на вулиці, біля стічної канави. Точно так лежав його дядько, покійний брат Естер, дружини Шацького й матері юнака, котрий прожив на цьому світі лише двадцять два роки. Але дядько закінчив так, бо багато пив і помер у злиднях, безславно. Шмуля застрелили, й невідомо, коли це сталося. Бо юнак давно не ночував удома на горе матері, яка вимагала від Шацького вплинути на сина й звинувачувала в усьому Ефраїма, сина сусіди й вічного недруга Лапідуса.
Останньою, хто бачив його перед смертю, була двадцятирічна Рива, світлоока, старша з двох доньок Шацьких. Дівчина закрилася, нічого не хотіла говорити, а потім, коли Естер насіла, — почала криком вимагати лишити її в спокої. Чи то від власних нервів, чи від образи на доньку матері раптом закололо серце й вона вперше за багато років злягла, лежачи пластом кілька днів й навіть не спромігшись сама провести Шмуля в останню путь — її вели під руки згорьовані сусідки.
Загибель юнака, тим більше єврейського, поза тим мало, кого здивувала. Шацький давно побоювався, що одного разу Шмуль нарветься на неприємності й пригода може погано скінчитися для некерованого сина. Та він припускав каліцтво, аж ніяк не наглу смерть. Ще коли до Львова чотири роки тому прийшла російська армія, а з нею — російська влада, Шмуль забрався з міста геть разом із біженцями, зник на півтора роки й з’явився, коли батьки вже в думках його поховали. Та радості від того Шацькі не отримали — молодик дуже змінився, зробився серйозним і втаємниченим, ходив із наганом, часто згадував якусь самооборону.
Хто обороняв, кого й від кого, Йозеф поняття не мав. Не будучи в змозі стримати сина й щось заборонити вищому від себе на голову та широкому в плечах юнакові, він натомість згадав усі свої звички. Почав під сумні зітхання Естер частіше вештатися Львовом, не минаючи жодного брудного бару, совав свого носа, де міг, там слухав, там запитував. Так дізнався: є не один, а кілька гуртів, котрі називають себе військовими організаціями. Влада тріщала по швах, порядку в місті ставало дедалі менше, на австрійську поліцію ніхто не покладався. Силами, котрі могли протистояти один одній, були українські та польські військові. Всі воювали в цісарській армії, всі свого часу були розформовані, але не для того набували військового досвіду та тримали зброю, щоб отак просто все лишити. Тому громади організовувалися й собі, аби в разі чого захистити себе, коли доведеться опинитися між сторонами конфлікту.
10
...дантист із Кракідалів — район Львова, на той час — одна з околиць, котра починалася відразу за Краківським базаром. Був місцем компактного проживання євреїв. Район вважався одним із найбідніших у місті.