Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Кортец часто користувався консультаціями Бібевуа і з повагою ставився до нього, не звертаючи уваги на кумедні манери «професора». Зараз він бачив, що Бібевуа захоплений якоюсь роботою; звичайно зарозумілий і безцеремонний з бідняками, Кортец, проте, не наважувався окликати його.
— Мосьє Кортец! — не повертаючись, сиплим голосом сказав Бібевуа. — Ви хочете перешкодити мені працювати?
Кортец догадався: Бібевуа побачив його відображення в темній шибці вікна.
— О ні, професоре, я почекаю…
— Вам доведеться чекати ще з годину. Я пишу статтю замість одного ідіота, що має учений ступінь бакалавра.
— Це цікаво. Яка тема?
— Палеографічне дослідження еволюції заголовних букв у мінускульному письмі дев’ятого століття…
— О-ла-ла! — з повагою вигукнув Кортец. — А що це за письмо? Хто його автор?
— Ви невіглас, мосьє Кортец! — просипів Бібевуа, не перестаючи строчити свою статтю. — Це не чийсь особистий лист, а тип латинського рукописного письма. Висловлюючись сучасною мовою, це шрифт, яким написано більшість рукописів латинських класиків…
— Розумію, професоре. Я прийшов невчасно, але… бачите, у мене приблизно така сама тема, — стараючись говорити якомога м’якше, сказав Кортец.
— Теж стаття?
— Ні… Консультація… Зі мною старовинний рукопис.
Бібевуа перестав писати і повернувся до нього всім тілом:
— Покажіть…
Кортец передав йому пергамент, залишений Джейком Бєльським. Тепер пергаментний аркуш був прикріплений ріжками до ватманського паперу і таким чином його зворотний бік був закритий.
Бібевуа поправив окуляри і пронизливий поглядом уп’явся в текст. Через хвилину він підняв голову і подивився на Кортеца. Той мовчки чекав.
— Підробка?.. — тихо спитав Бібевуа.
Кортец розвів руками:
— Не знаю. Це ви повинні мені сказати.
Бібевуа схопився, підбіг до настільної лампи і знов уткнув свій гострий ніс у пергамент. Потім, метушливо понишпоривши в кишенях, витяг лупу. Кортец з цікавістю стежив за його рухами.
Бібевуа довго розглядав аркуш в лупу. Він був явно схвильований.
— Неймовірно! — пробурмотів він нарешті. — Оригінал! Ви знаєте, що це?
Кортец непевно ворухнув кошлатими бровами:
— Приблизно…
— Це перша сторінка книги, яку вважають утраченою. Разом з іншими скарбами візантійської столиці вона була вивезена в Рим із Константинополя в середині п’ятнадцятого століття. Дальша доля її невідома! — Голос Бібевуа звучав патетично. — Цьому пергаменту нема ціни. Як він до вас потрапив?..
— Я потім розкажу вам, професоре, — ухилився од прямої відповіді Кортец. — А що тут написано?
— Прошу! Ось точний переклад: «Кіклос. Антологія візантійських поетів. Епіграми елегічні, сатиричні і любовні, зібрані Агафієм, юристом і поетом».
— Цікаво… — задумливо сказав Кортец.
— Яка розкіш! — з захопленням вигукнув Бібевуа, розглядаючи емблему стародавньої титульної сторінки. — А де ж уся книга?
— У мене є надія, що з допомогою цієї титульної сторінки я знайду всю книгу, — багатозначно промовив Кортец.
Він забрав пергамент з рук «професора», коли той спробував одірвати ватманський папір.
— Ви добре заробите, якщо знайдете її. За таку книгу заможні колекціонери дадуть багато грошей, — сказав Бібевуа.
— Наприклад?
— Оцінщиком мене візьмете? — хитро підморгнувши, запитав Бібевуа.
— Візьму.
— Глядіть! Без обману. Ця книга повинна коштувати не менш як сто тисяч доларів. Мій гонорар скромний, два проценти.
Кортец поплескав Бібевуа по спині.
— Я люблю вас, професоре, і тому частину гонорару можу запропонувати вам зараз.
Бібевуа пожвавішав:
— О! Це було б непогано.
Кортец підійшов до дверей і покликав:
— Мосьє Птібо!
Буфетника не довелося довго чекати.
— Професор винний вам три тисячі франків?
— Цілком правильно, мосьє.
Кортец вийняв бумажник і відрахував кілька кредиток.
— Ви більше не боржник пана Птібо, — весело сказав він, звертаючись до Бібевуа.
— Віват, дон Педро Кортец! — вигукнув Бібевуа. — Сподіваюсь, ви тепер не маєте сумніву в моїй кредитоспроможності, мосьє Птібо?
— Сьогодні не маю, а завтра знову сумніватимусь, — відповів Птібо, з іронією і жалістю дивлячись на нього.
— В такому разі, приготуйте мені склянку коньяку, — чемно попросив Бібевуа. — Я підійду до вашої стойки, як тільки закінчу статтю.