Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Джейк Бєльський хвилинку помовчав. Його повіки посилено працювали.
— Думаю, що так, сер, — промовив він нарешті.
— А як вивезти її з Росії, він вас не навчив? — запитав Кортец, іронічно дивлячись на респектабельного юнака, котрий ввічливо і цілком серйозно пропонував йому включитися в якусь незвичайну авантюру.
Після невеличкої паузи Джейк Бєльський скромно відповів:
— Я сподівався, сер, що цього навчите мене ви… Мене в цьому запевнив містер Семюель Грегг.
— Містер Семюель Грегг! — сердито вигукнув Кортец. — Аякже! Він переконаний, що в Росії нічого не змінилось і що бібліотеку Грозного зараз так само легко вивезти, як я колись вивіз звідти знамените Коптське євангеліє…
Молодий гість мовчав.
Настала пауза. Мовчанка тривала хвилин дві. Потім Кортец відсунув од себе пергаментну трубку і рішуче заявив:
— Рукописи — це не моя спеціальність. Зараз я лише організатор виставок витворів живопису. Я приватна особа, мене цікавить тільки живопис, і ні з якими трестами я не бажаю зв’язуватися.
Повіки Джейка Бєльського часто закліпали, і він супроводжував цю сигналізацію найпереконливішим перекладом, на який був тільки здатний:
— Зовсім не обов’язково бути спеціалістом, сер. Я теж нічого не розумію в цих рукописах, Нам треба лише знайти їх і вивезти в Америку. А там уже спеціалісти тресту розберуться в них.
— Вивезти в Америку ми нічого не зможемо.
— Ну що ж, вивеземо у Францію, — бадьоро запропонував Джейк Бєльський.
— Фантастика.
— Чому? — здивувався князь.
— А тому, що ми не знайдемо цієї міфічної бібліотеки. Це по-перше. Та коли б навіть знайшли її, коли б навіть вивезли з Росії, що дуже нелегко, то ми вчинили б крадіжку. Нас арештують якщо не в Росії, то тут, у Франції. Цього зажадає Радянський уряд, і французькі власті не зможуть не виконати його вимоги. Ми привласнимо собі чужі цінності. Ви розумієте? А такі справи вже розглядає карний розшук. Ваш містер Грегг дуже добре з ним знайомий…
Усе це небагатослівний Кортец випалив майже одним духом і з великим азартом. Здавалось, він хоче налякати не так Джейка Бєльського, як самого себе.
— І ще одне, — тим самим сердитим тоном вів далі Кортец. — Я живу в Парижі і не маю наміру від’їжджати звідси, якщо нова витівка містера Грегга провалиться.
— Вам не треба буде виїжджати з Парижа, сер. На випадок невдачі я все беру на себе, — швидко й діловито заявив гість. — Це також передбачено моїм контрактом з фірмою містера Грегга.
Якусь мить Кортец спантеличено дивився на Джейка Бєльського, Потім засміявся і сказав:
— Пізнаю містера Грегга! Він уміє здобувати користь навіть з невдачі. Ваш провал призведе до скандалу з росіянами. А за це дехто в Штатах з радістю оплатить вам два-три роки тюрми.
Очевидно, Кортец угадав. Почувши про в’язницю, Джейк Бєльський не зблід і не вкрився холодним потом. Навпаки, він став хитро посміхатися і сказав:
— Думаю, що до тюрми справа не дійде, сер. У Росії я маю намір діяти обережно. Ви ж стоятимете осторонь усього того, що мені там треба буде проробити. Що ж до французьких властей, то і тут можна буде все передбачити і застрахуватися від неприємностей.
— Як?! — люто поводячи очима, поцікавився Кортец.
— Не хвилюйтеся, сер, це шкідливо, — тихо й переконливо мовив князь. — Мій батько повідомив мене, що тут, у Франції, і в Італії живуть нащадки Фоми Палеолога, батька царівни Зої. Вони — прямі спадкоємці великої княгині московської Софії Палеолог, бо в Росії після смерті дітей Івана Грозного її нащадків не лишилось…
— Хто живе у Франції? — швидко запитав Кортец.
— Мадам де Брентан, дочка князя Джованні Ласкаріса Палеолога, — помовчавши трохи, відповів Джейк Бєльський.
«Спеціаліст по живопису» посміхнувся.
— Я бачу, ваш татусь був страшенно передбачливою людиною. Він дуже хотів сягнути далі, ніж боярин Іван Бєльський, і роздобути не одну лише антологію візантійських поетів.
— Так, він усе життя плекав цю мрію, — сказав Джейк Бєльський. — Але батько найменше за все думав про гроші. Він тільки хотів помститися своєму братові, князю Платону, який відбив у нього дружину, красуню Ежені де Мерод… Цю історію я розповім вам іншим разом.
Кортец уважно подивився на російсько-американського князя і подумав уже без будь-якої неприязні: «Гм! А він, здається, не дурний, цей жовторотий Джейк. Семюель Грегг недаром поставив на нього…»
— Гаразд! — сказав він. — Я нічого ні вам, ні містерові Греггу не обіцяю. Але, не розголошуючи ваших замислів, я дещо розвідаю, промацаю подекуди ґрунт і тільки після цього зможу дати остаточну відповідь. Цей архаїзм залиште у мене. — Кортец кивнув на трубку пергаменту. — Якщо ви, звісно, мені довіряєте. Мені треба показати його одній тямущій людині, що добре знає візантійську літературу й багато чого іншого.