Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Та однієї, найголовнішої довідки у вашій справі я поки що не дістав. Щоб одержати цю довідку, потрібен час.
Джейк також підвівся і з готовністю мовив:
— Чи не зможу я допомогти вам, мосьє?.. Кортец підняв руку і розчепірив, пальці, унизані перснями:
— Ні, ні! Таку довідку я зможу дістати від людей, яких добре знаю.
— Ви мені не вірите?
— Я вірю тільки в те, що після понеділка буває вівторок, друже мій. Ви, звичайно, збираєтеся поїхати зі мною в Росію?..
— Без мене ви там нічого не знайдете, мосьє, — ввічливо, але твердо сказав Джейк.
— От-от! — вигукнув Кортец. — А я, голубе мій, жив у Сполучених Штатах і знаю, що там можуть іноді придумати, аби заслати в Росію необхідну для Пентагону людину…
— Отже, ви думаєте, що я шпигун? Кортец поблажливо усміхнувся:
— О ні, голубе мій! Якби я так думав, я не став би з вами розмовляти. Мені моя шкура поки що не набридла.
Джейк був збитий з пантелику. Він навіть забув, що в нього «погано пришиті повіки», і сигналив з усієї сили.
— Я вас не розумію, мосьє. Так у чому ж справа?
Увійшла Мадлен з підносом. Замінивши круглий столик іншим, просторішим, Мадлен розставляла на ньому тарілки. Вона не розуміла, про що її хазяїн розмовляє з Джейком (розмова йшла по-російському), але бачила тривогу на обличчі юного князя. А через те, що, крім накладних вій і вогняних губ, Мадлен мала ще й просте, добре серце, то, забувши про «майбутні подарунки», вона посилала Джейкові найвиразніші підбадьорливі погляди.
— Стіл накрито, мосьє, — сказала вона.
Кортец поплескав Джейка по плечу і підвів до столу:
— Не сумуйте, голубе мій! Я тільки хотів бути з вами одвертим. У мене принцип — ні в якому разі не зв’язуватися ні з якою розвідкою. Але мені здається, що чуття не зраджує мене: ви не схожі на шпигуна.
Він поглянув на стіл і помітив на ньому вузеньку вазочку з трьома яскраво-червоними тюльпанами.
— О-ла-ла! Ви в цьому домі, здається, сподобались не тільки мені!
Але тут його погляд упав на закуски і пузатеньку пляшечку шамбертена, і тюльпани одразу ж були забуті.
— М-м… Непогано! Це те, що в рекламній справі називається «екстра», голубе мій.
Крім тюльпанів та шамбертена, стіл прикрашала гірка паштету з дичини з горіхами, нарізана тонюсінькими пелюстками салямі і запашний салат із селери.
— Прошу, ваше сіятельство! — церемонно мовив Кортец по-французькому і широким жестом показав на стілець. — Не знаючи, що ви любите, я вирішив покластися на свій смак.
— І мій, мосьє! — додала Мадлен, посилаючи Джейкові сяючий погляд.
— Авжеж, я радився з Мадлен, — признався Кортец. — Вона була б непоганою хазяйкою…
— Щиро дякую вам, мадемуазель, — сказав Джейк і сів за стіл.
Мадлен повернулася, щоб піти, але її зупинив Кортец:
— Як там у Барб? Усе зроблено, як я велів?
— Рагу надзвичайне, мосьє! — з вдаваним захопленням проспівала Мадлен.
— А підливка?..
— Вершки, вино, корінфський ізюм і кориця, мосьє. Усе так, як ви любите.
Смакуючи наперед, Кортец роздув ніздрі.
— Люблю попоїсти, голубе мій! Гублю себе! Лікарі заборонили, але я не можу. Щодо жратви я романтик… А про Пентагон та все інше ви не думайте. Якщо навіть ви шпигун, я не буду доносити на вас росіянам. Мені на них начхати. Але вижену вас обов’язково. Та коли ви чесний шахрай — допоможу, бо мені ваша затія припала до вподоби. У таких справах я теж романтик.
— Містер Грегг сказав: «Педро Кортец уміє захоплюватись і не втрачає при цьому глузду», — улесливо сказав Джейк,
— Старий крутій! Він мене добре знає! — вигукнув Кортец, наливаючи в чарки вино.
— Я ніколи і нічого не п’ю, мосьє. Але з вами вип’ю з задоволенням.
— За Івана Грозного і його бібліотеку! — вигукнув Кортец і понюхав вино. — Екстра!
Вони випили і закусили скибочками салямі.
— Візьміть паштету, Джейк, — запропонував Кортец, — він зроблений за моїм сценарієм. І взагалі в моїй особі загинув найвидатніший у світі кулінар. Так-так!
Проте блаженний стан, у який поринули всі сім пудів істоти мосьє Кортеца, не позбавляв його здатності мислити практично.
— Отже, — почав він, — ви впевнені, що знайдете легендарну візантійську бібліотеку?
— Яв цьому не маю сумніву, мосьє…
— Розумію, що це ваша професіональна таємниця, і не прошу вказувати точні координати старовинного тайника, Джейк. Але я пальцем не ворухну, коли не знатиму, що справа ця певна… Покуштуйте салат. Це суто французька страва.
Джейк потягнувся до салату.