Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— Але все-таки, що це означає?
— О, — промовив Папуга, — мушу сказати, це дуже важлива робота. Ось, наприклад, знаєте ви, скільки слів налічує англійська мова?
— Ні, — відповіла Пенелопа.
— Сотні, — припустив Пітер.
— Ні, мабуть, усе-таки тисячі, — виправив його Саймон.
— Майже вгадали. Якщо ж говорити точно — то в англійській мові є двісті тисяч слів. Нині пересічні люди вживають усе одні й ті самі слова зо дня у день, день за днем.
Тут очі його наповнилися слізьми, він витяг з-під крила картату носову хустинку, притулив її до дзьоба і висякався.
— Отже, — провадив далі Папуга, й голос його тремтів від зворушення, — як ви вважаєте, що стається з усіма тими словами, яких люди не вживають?
— Що з ними стається? — спитала Пенелопа, широко розплющуючи очі.
— Якщо про них не дбати і не вправлятися з ними, вони просто пропадають, зникають, вивітрюються, бідолашні маленькі створіння, — пояснив Папуга. — В цьому і полягає моя робота: раз на рік я маю сидіти і читати вголос Словник, щоб переконатися, що всі слова належним чином промовлені, але протягом року я також намагаюся вживати якнайбільше слів, бо й справді однієї вправи на рік не досить, щоб врятувати цих маленьких наших друзів. Їм так нудно весь час сидіти там, між сторінками.
— Час втікає, — несподівано озвалася Дульчібелла.
— Ти ж, здається, щойно була страшенно ображена? — сказав Папуга, зиркаючи на неї.
— Я вже перестала ображатися, — сказала Дульчібелла. — Я ображалася по-дружньому. Але все-таки час втікає.
— І що ти маєш на думці, коли постійно це повторюєш? — сердито поцікавився Папуга.
— Ну, ми ж не збиралися сидіти тут цілий день і тільки вислуховувати твої лекції, присвячені словам, — відказала павучиха. — Ми маємо надолужити згаяний час. Пам’ятай: у нас багато роботи.
— У нас багато роботи, у нас багато роботи, як мені це подобається, — роздратовано сказав Папуга. — Все, що ти робиш цілими днями, — сидиш у своїй клітці, співаєш і ображаєшся, і тому мені не залишається нічого іншого як тільки всім керувати, усе робити, приймати важливі рішення, демонструвати найвищі зразки розуму та відваги…
— Думаю, це було не надто розумно запроторити нас обох у вигнання, — перебила його Дульчібелла, зневажливо пхикнувши. — Я не бачу в цьому нічого такого, що можна було б назвати розумним, аж ніяк.
— Так-так, правильно, звинувачуй мене, — скрикнув Папуга. — Але як я міг знати, що вони нападуть серед ночі, га? Як я мав знати, що жаби запакують нас у цей грубий коричневий паперовий згорток і вкинуть у річку, га? Ти думала, як завжди (це для тебе характерно), що я допомагав василіскам захопити тебе… тебе… дурнувату, пристаркувату, павучиху-співачку, тебе…
— Я образилася, — зойкнула Дульчібелла і заплакала. — Я гніватимуся цілу годину. Наша угода не дає тобі права ображати мене частіше, ніж раз на тиждень, а ти тільки сьогодні, тільки за один день, устиг зробити це двічі.
— О так, так, — втомлено погодився Папуга. — Пробач, будь ласка; зараз же припини гніватись, і тоді я подарую тобі пиріг із мухами, щойно ми повернемося.
— Обіцяєш? — спитала Дульчібелла.
— Аякже, обіцяю, — роздратовано сказав Папуга.
— А може, ти подарував би мені пиріг із мухами та суфле з коників-стрибунців? — улесливо спитала Дульчібелла.
— Ні, оце вже ні, — відмовив Папуга.
— То й добре, — зітхнула вона і знову взялася пудрити носик, тихенько мугикаючи.
— А що це за історія з жабами? — спитав Пітер, заінтригований почутим.
— І з василісками, — вигукнула Пенелопа. — Хто це такі?
— Що вони захопили? — спитав Саймон.
— І звідки ви втекли? — не вгавала Пенелопа.
— Тихо! — скомандував Папуга. — Тихо, тихо, тихо.
Діти посідали мовчки.
— А тепер, — сказав Папуга, — насамперед, прошу вас, відчиніть, будь ласка, дверцята.
Саймон поквапливо витяг кишенькового ножа, перетяв пурпуровий шнурок на дверцятах і відчинив їх.
— Дякую, — сказав Папуга, повагом вийшов і виліз на самий вершечок клітки.
— Не хотілось би, щоб ти там застудився, — зауважила Дульчібелла. — Ти ж не взяв свого плаща.
Папуга не звернув на неї уваги. Він ретельно поправив свою шапочку, яка зсунулась набік, на одне око, поки він ліз нагору, та обвів поглядом дітей.
— Отже, — сказав він нарешті, — ви хочете знати відповіді на всі ці запитання, чи не так?
— Так, будь ласка, — сказала Пенелопа.