Щаслива суперниця

Я скрушно зітхнув.

— Мабуть, їй уже виповнилося двадцять. Як опікун я зобов’язаний підшукати їй чоловіка.

Пенда палко закивав.

— Зрозуміло, сере, і смію запевнити, це не важко буде. До такої красуні всякий готовий посвататися. І без того чоловіки не обділяють її увагою. Молодий де Клар так і в’ється навколо Тауер Вейк. А племінник д’Обіньї нещодавно заявив, що має намір просити у вас її руки, тільки-но ви повернетеся. Так, але ж ще й Хорса!

— Хорса?

Не так уже давно Хорса погрожував перерізувати Гіті горло. Невже й після цього він ще на щось сподівається?

Пенда підтвердив: так і є. Хорса знову почав з’являтися в кремінній вежі, подарував Гіті найкращого зі своїх соколів, навчив полювати, і цієї весни їх можна було нерідко бачити вдвох у фенах. Між іншим, Хорса віддав заміж усіх своїх датських дружин, а його матінка говорить прямо — її син готується ввести в дім нову господиню.

— Так чи інакше, — зауважив Пенда, — а вирішувати долю Гіти Вейк вам, мілорде. Старі закони про датських дружин втратили силу… їх уже ніхто не шанує, крім простолюду. Ви не зможете утримувати леді Гіту при собі й не зганьбити її. А ділити ложе вам однаково доведеться з міледі Бертрадою.

Я мовчав, а Пенда провадив, не помічаючи моєї пригніченості. Сказав, що на його погляд, руку моєї підопічної варто було б віддати Ральфу де Бріяру. І нема чого дивитися на те, що цей француз голий, як перелітний птах. Він так давно осів у Тауер Вейк, що його вже вважають там за свого. Цей хлопець виявився чудовим помічником у господарських справах, вони з Гітою скрізь роз’їжджають разом, і люди кажуть, що ці двоє — чудова пара. Та й малу Мілдред Ральф полюбив, і сама дівчинка звикла до нього.

— А Гіта спить із ним? — обірвав я мову сенешаля.

Пенда тільки тепер усвідомив, якого болю завдають мені його слова. Він замовк.

— Якщо вони й коханці, то про це нікому не відомо. Але, думаю, що це не так. Такі речі не вдається довго зберігати в таємниці.

Я хотів у це вірити. Але водночас і розумів, що Пенда має рацію. Якщо я бажаю Гіті добра, повинен вирішити її долю, і якнайшвидше.

Більше ми на цю тему не розмовляли.

Ніщо так не лікує біль серця, як усілякі справи, а в нас, що називається, на носі був Гронвудський ярмарок. Рік тому ми влаштували його вперше, підрахували прибутки й витрати і зрозуміли, наскільки це вигідно. На гроші, що надійшли в скарбницю графства, я звелів розширити й упорядкувати дорогу, що вела до Гронвуду, а значить, цього року приплив торговців буде ще більшим. Тепер я взявся до облаштування причалів на Уїссі, почав розсилати запрошення знаті, повідомляючи, що на торгах у Гронвуді будуть виставлені коні нової породи, виведеної в моїх стайнях. З одного боку, я розпродам своїх коней, а з іншого — спробую помирити тих, кого встигла посварити Бертрада.