Щаслива суперниця

Думаючи про дружину, я відчував тільки холодний тягар на душі. Однак розкрив її послання та пробіг очима написане рукою Бертради. Це виявився привітний і нібито щирий лист люблячої дружини, ніби нас і не розділяло те, що сталося півроку тому. Якби я не відчував у ту пору таке розчарування та біль, хто знає — може, в моєму серці й воскресла б надія. Але тепер я залишився байдужий до її слів і не звернув уваги на запитання про те, куди я звелю їй прибути для зустрічі. У мене не було ні найменшого бажання бачити Бертраду, тому я й залишив її послання без відповіді.

Наступного дня я вирушив у Гронвуд.

Як гарно було їхати в оточенні почту, бачити дорогою знайомі обличчя, чути радісні вітання! Стояв липень, і природа благоденствувала. Денна спека змінювалася нічними дощами, хліба стояли по груди, луги яскріли квітами, а над ними в променях пекучого сонця тремтіло легке марево. Уздовж дороги раз у раз траплялися добротні садиби, височіли частоколи бургів, у селищах і на хуторах йоменів зеленіли високі покрівлі, вкриті свіжим очеретом.

Свої землі я впізнав ще звіддаля, коли помітив крила вітряних млинів, які поволі оберталися. У цілому графстві в мене одного, всупереч звичаю, мололи вітром, і слід сказати, що це нововведення відразу ж почало приносити непогані прибутки. Мливо обходилося дешевше, а багато селян з’їжджалися тільки заради того, щоб подивитися на дивину з крильми — і чого ж було не прихопити з собою мішок чи два ячменю?

Я поговорив з мірошниками й знову пришпорив коня. До шляху з пасовиськ збредалися вівці — з довгою хвилястою вовною, настільки розжиріли та ліниві на такому достатку кормів, що насилу давали змогу проїхати вершникам. Ми проминули ліс, і нарешті перед нами постав Гронвуд — моє творіння, моя фортеця, моя гордість. У променях сонця світлі вежі здавалися золотавими. Вони величаво підносилися над околицею, відбиваючись у зеленавій гладіні річки Уїссі. Я був удома й почувався майже щасливим. У замку мене зустріли з гучним захватом. Пенда вийшов назустріч, і ми обійнялися не як пан і слуга, а як близькі люди. Я мимоволі звернув помітив, як він змінився. Це був уже не колишній кошлатий воїн-сакс. Тепер Пенда мав поважний вигляд. Його патли були охайно підстрижені й навіть підкручені; одяг, хоч і невибагливого крою, пошитий із дорогої тканини та чудово підігнаний.