Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
Я стрімко вибіг з кімнати й кинувся сходами вниз. Неначе збожеволів від пристрасті, яка пожирала мене, вдерся у велику залу та взявся розшукувати серед челяді, що спала на матрацах, одну з повій, котрі валандалися в Гронвуді. Такі жінки неминуче з’являються там, де багато молодих неодружених чоловіків. Я не заважав їм займатися їхнім ремеслом, якщо це нікому не шкодило. Просто намагався не помічати їхньої присутності, й дивно, що я не помилився, а миттєво відшукав у півмороку зали саме одну з цих жінок. Коли я накинувся на неї, то був схожий на тварину, яка втратила голову від побаченої самки.
Лише згодом, уже повертаючись до подружньої опочивальні, я подумав, що моя поведінка викличе подив. Що за примха — втекти від красуні-дружини заради розваг із дівкою?
І тільки в Гронвуді мене могли зрозуміти. Тутешня челядь не любила графині, хоча я не побився б об заклад, що завтра ж вранці їй не донесуть про подію…
Наближався час ярмарку, купці й ремісники почали з’їжджатися загодя, щоб зайняти найвигідніші місця. Прибувала й знать із челяддю та почтом, і я строго стежив, щоб Бертрада не надавала переваги жодній із груп місцевих дворян.
Серед запрошених були настільки поважні та родовиті власники маєтків, як лорд Вільям д’Обіньї, сімейство де Кларів, могутні Рідверси, приїхав і мій шериф де Пені. Слідом за ними з’явилися й усі єпископи Східної Англії — Тетфордський, Норіджський та Ілійський. Усе це були люди впливові, які зналися на політиці, й не дивно, що між заздоровницями на честь королівського дому точилися розмови про те, що гряде, коли, не доведи Господи, короля Генріха не стане.
І дивна річ — усі ці лорди, що постійно гризлися між собою, і їхні дружини зійшлися на думці, що ні Матильда, ні Теобальд Блуа не зможуть довго залишатися в Англії, а значить, у країну буде призначено намісника. Ніхто не сумнівався, що при Матильді правитиме Англією її брат Роберт Глочестер. Якщо ж, всупереч волі короля, корона перейде до Теобальда, намісником стане Стефан Блуа, граф Мортен. І хоча було зрозуміло, що Стефан більше воїн і мисливець, аніж правитель, однак у Денло, де він володів манорами, багато хто підтримував графа Мортена, а значить, і Теобальда.
Крамольні розмови, якщо врахувати всі присяги, складені Матильді. І мені було досить непросто під час таких застільних бесід утримувати Бертраду від того, щоб втрутитися й знову втягти вельмож у суперечку, а може, й у щось серйозніше.
Можливо, саме обмеження, які я наклав на неї, призвели до того, що приязнь дружини до мене починала випаровуватися, як туман у променях сонця. Їй ледь вистачало розважливості, щоб триматися.
Кумедно, але я виявив також і те, що Бертраді сподобався молодий єпископ Найджел Ілійський. Цікаво було спостерігати за тим, як вона кокетує з ним і намагається тлумачити Святе Письмо. Найджел був непоганий з вигляду: ставний, темпераментний, поводився багато в чому як світська особа. Ми вели з ним часті бесіди про будівництво його нового замку. Він зводив його по сусідству з обителлю, котру сакси шанували як святиню. Багато хто з присутніх у Гронвуді саксонських гостей вважав це блюзнірством, але мені вдалося переконати гордовитих танів у тому, що присутність укріпленого замку анітрохи не зашкодить святині. До речі, я вважав своєю заслугою, що зміг притлумити ворожнечу меж саксами й нормандськими баронами, і зрештою навіть гордовиті Рідверси впокорилися з тим, що за одним столом із ними сидять і гладкий Бранд, син Орма, й Альрік із Ньюторпа.
Про останнього варто сказати, що він, до мого подиву, прибув у Гронвуд-Кастл без своєї дружини Елдри. Й хоча Елдра народила Альріку довгоочікуваного спадкоємця, схоже, він не відчував особливої радості з цього приводу. У всякому разі, у відповідь на мої вітання з народженням сина, Альрік пробурчав щось невиразне. Але куди більше мене схвилювало його повідомлення, що на ярмарок у Гронвуд збирається прибути Гіта Вейк. Нарешті я знову побачу своє Місячне Сяйво!
До відкриття ярмарку в Гронвуд з’їхалося стільки люду, що приготована заздалегідь площа для торговиська виявилося недостатньою, і її довелося похапцем розширювати мало не вдвічі. Мої теслі не покладали рук, зводячи дедалі нові ятки в низині, що прилягала до берега Уїссі. До полудня торгівля вже йшла повний ходом. Ранок я провів у загоні, де були виставлені мої коні — легкі й рухливі, як арабські скакуни, але з міцнішим кістяком і широкими грудьми, такі, що цілком могли нести воїна у важких обладунках. Їхня шерсть лисніла й переливалася тонами від світло-піскового до темно-рудого. Нова порода викликали буйний захват у знаті, що з’їхалася на ярмарок. Торгівля велася жваво, але угоди відняли в мене чимало часу, хоч я й був покладливим продавцем, тому що поспішав покінчити з кіньми й вирушити на торговище, де сподівався зустріти Гіту.