Як розмовляти з дівчатами на вечірках. Цинамон.Оповідання

Цинамон[2]

Дуже давно в одній маленькій спекотній країні, де все було старим, жила собі принцеса Цинамон. Її очі-перлини були надзвичайно гарними, але незрячими. Вона бачила світ кольору перлини: біло-рожевий із тьмяним полиском.

Цинамон не говорила.

Будь-кому, хто навчить Цинамон говорити, її батько та матір, Раджа і Рані, пообіцяли кімнату в палаці, сад невисоких мангових дерев, емалевий портрет тітки Рані й зеленого папугу.

З одного боку країну оточували гори, з іншого — непрохідні джунглі, тому лише зрідка приходили люди, щоб навчити Цинамон говорити. Але вони все ж приходили. Жили в кімнаті й вирощували манговий  сад, і годували папугу, і милувалися портретом тітки Рані (чия краса була знана у свій час, хоча вік і розчарування зіпсували її), але врешті йшли геть розчаровані, проклинаючи мовчазну дівчинку.

Одного дня до палацу прийшов тигр, чорно-помаранчевий нічний кошмар, великий і лютий. Він ішов, як бог — так ходять тигри. Люди злякалися.

— Боятися нічого, — сказав Раджа. — Дуже мало тигрів їдять людей.

— Але я їм, — сказав тигр.

Це вразило людей і ще більше злякало.

— Ти міг збрехати, — сказав Раджа.

— Міг, — відповів тигр, — але не збрехав. Я тут, аби навчити людське дитинча говорити.

Раджа порадився з Рані, і, незважаючи на поради тітки Рані, яка вважала, що тварину треба гнати з міста мітлами і дрючками, тигру показали кімнату в палаці та манговий сад і дали емалевий портрет. Йому б навіть дали папугу, якби той з криками не злетів на дах і не відмовився спускатися.

Цинамон привели до кімнати тигра.

«Була собі дівчина з Риги — скрикнув папуга з високої балки. — Поїхала верхи на тигрі. Прийшов звір додому, а леді — у ньому. Така ось поїздка на тигрі».

(Хоча, зважаючи на історичну та літературну точність, мушу наголосити, що насправді папуга цитував інший вірш — давніший і трохи довший, але загалом зі схожим змістом).

— От, — сказала тітка Рані, — навіть пташка знає.

— Лишіть мене з дівчиною, — сказав тигр.

Знехотя Раджа, і Рані, і тітка Рані, і слуги залишили звіра з Цинамон. Вона запустила пальці у його хутро і відчула гарячий подих в обличчя.

Тигр узяв Цинамон за руку.

— Біль, — сказав тигр і запустив гострий, мов ніж, кіготь у руку Цинамон. Він проштрикнув її м’яку смагляву шкіру, й на долоні виступила крапля яскравої крові.

Цинамон заплакала.

— Страх, — сказав тигр і став гарчати. Вій почав муркотіти ледь чутно, потім — як далекий вулкан, нарешті загарчав так голосно, що стіни палацу здригнулись.

Цинамон затремтіла.

— Любов, — сказав тигр і своїм шорстким червоним язиком злизав кров з долоні Цинамон і лизнув її м’яке смагляве обличчя.

— Любов? — нерозбірливо прошепотіла Цинамон.

Тигр відкрив пащу і вишкірився, як голодний бог. Так роблять тигри.