Як розмовляти з дівчатами на вечірках. Цинамон.Оповідання
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Богдана Романцова
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Як розмовляти з дівчатами на вечірках. Цинамон.Оповідання». Краткое содержание книги:
— Я насправді не живу в Кройдоні, — сказав я. — Я не звідси.
Я поцікавився, чи вона американка. Я уявлення не мав, про що вона говорить.
— Як ти кажеш, — погодилася вона, — жоден з нас не звідси.
Вона сховала ліву руку з шістьма пальцями під правою.
— Я чекала, що ваше місце буде більшим, чистішим і кольоровішим. Але все одно, воно — перлина.
Вона позіхнула, на мить прикривши рота правою рукою й одразу поклавши її на місце.
— Я знудилась від подорожей і часом хочу, щоб це скінчилося. В Ріо на карнавалі я побачила їх на мосту, золотистих і високих з комашиними очима й крилами і, піднесена, побігла привітатися з ними, але раптом побачила, що це лише люди в костюмах. Я запитала в Хола Колт: «Чому вони так намагаються бути схожими на нас?» І Хола Колт відповіла: «Бо вони ненавидять себе, свій колір, всі відтінки рожевого й коричневого і те, що вони такі маленькі». Ось що я пережила, навіть я, а я не доросла. Це наче світ дітей або підлітків».
Тоді вона усміхнулась і сказала:
— Добре, що ніхто з них не міг бачити Хола Колт.
— Мм, — сказав я, — не хочеш потанцювати?
Вона одразу ж похитала головою.
— Це не дозволено, — сказала вона. — Я не маю права робити нічого, що може зашкодити мені. Бо я власність Вейн.
— Може, тоді ти хочеш щось випити?
— Води, — сказала вона.
І пішов на кухню, налив собі ще коли й чашку води з-під крана. З кухні — знов до передпокою, а звідти до оранжереї, але вона була порожня.
Я подумав, чи не пішла дівчина до вбиральні, й чи не передумає вона щодо танців. Я заглянув до вітальні, де танцювали. Там стало тісніше. Більше дівчат танцювало, і з ними було кілька хлопців, яких я не знав. Вони здавалися на кілька років старшими від нас з Віком. Дівчата і хлопці зберігали дистанцію, але Вік тримав Стеллу за руку, поки вони танцювали, а коли пісня скінчилась, він обійняв її звично, ніби свою власність, аби впевнитися, що ніхто інший не втрутиться.
Я подумав, чи дівчина, з якою я розмовляв в оранжереї, не пішла нагору, бо не зустрів її на першому поверсі.
Я зайшов до вітальні, що була навпроти кімнати, де танцювали, і сів на диван. Там уже сиділа дівчина. У неї було темне коротко стрижене волосся, що стирчало в різні боки. Вона поводилася нервово.
«Говори», — подумав я.
— Мм, у мене зайва чашка води, — сказав я, — хочеш?
Вона кивнула і простягнула руку за чашкою, надзвичайно обережно, ніби не звикла браги речі, наче вона не довіряла власним очам і рукам.
— Мені подобається бути туристкою, — сказала вона і невпевнено усміхнулась. У неї була щілина між двома передніми зубами. Воду з-під крана вона пила помалу, як дорослі п'ють хороше вино.
— Останнього разу ми були на сонці й плавали у вогняних басейнах з китами. Ми чули їхні історії й тремтіли від холоду, коли виходили назовні. Потім пливли глибше, де спека оживляла і заспокоювача нас. Я хотіла повернутися. Цього разу я хотіла повернутися. Було ще так багато, чого я не бачила. А замість цього ми прийшли у ваш світ. Тобі це подобається?
— Подобається що?
Вона обвела рукою кімнату — диван, крісло, занавіски й вимкнений газовий камін.
— Думаю, все гаразд.
— Я сказала їм, що не хочу відвідувати світ, — промовила вона. — Але це не справило враження на мого батька-вчителя. «Ти маєш багато чому навчитися», — сказав він. Я відповіла: «Я можу навчитися ще багато чому на сонці знову. Чи в глибинах. Джесса плете сіті між галактиками. Я теж хочу це робити». Але нічого не можна було вдіяти, і я прийшла у світ. Батько-вчитель поглинув мене, і я опинилася тут, втілена у вмираючому шматку м'яса, що висить на кальцієвому каркасі. Коли я опинилася в тілі, то відчула процеси всередині мене: тремтіння, пульсацію і хлюпання. Це був мій перший досвід пропускання повітря крізь рот з одночасною вібрацією голосових зв'язок. І я казала батькові-вчителю, що краще б я померла, бо він визнавав смерть за єдиний спосіб піти зі світу.
На її зап'ястку висіли чотки, які вона перебирала, поки говорила.
— Але знання — у м'ясі, — сказала вона, — і я обрана, щоб його здобути.
Ми сиділи близько одне до одного, і я вирішив, що можу обійняти її, але ніби ненароком. Я міг би покласти руку на спинку дивана, і зрештою вона сповзла б униз майже непомітно, доки не торкнеться дівчини. Вона сказала:
— Є проблема з рідиною в очах, коли світ розпливається. Ніхто не розказав мені про це, і я досі не розумію. Я торкалася складок Шепоту, і пульсувала, і літала з тахіонними лебедями, але я все одно не розумію.