Як розмовляти з дівчатами на вечірках. Цинамон.Оповідання

Стелла була найсимпатічнишою з усіх, але вона, звичайно, була Вікова. І вони пішли нагору разом, і так відбувалося завжди.

Тепер на дивані сиділо кілька людей. Вони розмовляли з дівчиною, в якої була щілинка між зубами. Хтось пожартував, і всі засміялися. Мені б довелося розштовхати людей, щоб знову сісти поруч з нею. І не скидалося на те, що вона чекає на моє повернення чи хвилюється, що я пішов, тому я поплентався назад до передпокою. Я кинув погляд на танцюристів і спіймав себе не думці, що не знаю, звідки лунає музика. Я не бачив ні грамофона, ні колонок.

З передпокою я пішов на кухню.

На вечірках кухня — чудове місце. Тобі не потрібен привід, щоб бути там, і, що добре, на цій вечірці я не помітив жодного знаку присутності чиєїсь мами. Я роздивився різні пляшки і банки на кухонному столі, потім налив півдюйма Перно на дно склянки й долив по вінця колою. Далі вкинув пару кубиків льоду і відсьорбнув, насолоджуючись солодкуватим пряним смаком напою.

— Що ти п’єш? — почув я дівчачий голос.

— Це перно, — відповів я їй. — Він на смак, як анісове насіння, тільки алкогольний.

Я не сказав, що скуштував його лиш тому, що почув, як перно попросив хтось із фанатів на пластинці концерту «Velvet Underground».

— Можна й мені?

Я зробив ще один коктейль і передав їй. Її волосся було кучерявим червоно-коричневим з мідним відтінком. Зараз таку зачіску нечасто побачиш, а тоді вона була популярною.

— Як тебе звуть? — запитав я..

— Тріолет, — відповіла вона.

— Гарне ім’я, — сказав я, хоча не був певен, що це так. Хоча вона була гарною.

— Це віршова форма, — гордо сказала вона. — Як я.

— Ти поема?

Вона усміхнулась і опустила голову, напевне, засоромившись. У неї був виточений профіль з ідеальним грецьким носом. Минулою року ми ставили у шкільному театрі «Антигону». Я грав посланця» який приніс Креонтові звістку про Антигонину смерть. Ми були в масках і схожими на неї теперішню. Я думав про п’єсу, дивлячись на її обличчя на кухні й уявляв малюнки Баррі Сміта в коміксах про Конана. Через п’ять років я подумав би про прерафаелітів, Джейн Морріс і Ліззі Сіддал, але тоді мені було тільки п’ятнадцять.

— Ти поема? — повторив я.

Вона закусила нижню губу.

— Хай так, я поема або схема, або представник раси людей, чий світ був поглинутий морем.

— Не складно бути трьома речами водночас?

— Як тебе звати?

— Енн.

— Отже, ти Енн, — сказала вона, — і ти чоловік. І ти двонога тварина. Складно бути трьома речами водночас?

— Але ці речі не виключають одна одну. Я маю на увазі, вони не перебувають у контрадикції.

Це слово я читав багато разів, але ніколи не вимовляв до того вечора, тому помилився із наголосом. Контрадикція.

На ній була тонка біла шовковиста сукня. Її очі були блідо-зелені, зараз я подумав би про кольорові контактні лінзи, але це було тридцять років тому, тоді все було інакшим. Пам’ятаю, мені було цікаво, що роблять Вік і Стелла нагорі. Тепер я був упевнений, що вони в одній зі спалень, і заздрив Вікові майже до болю.