Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
І поки ця мить тривала, сяяла й зіслизала у вічність, чоловік поруч Кікі — безмежно жаданий, нескінченно чарівливий Консідайн — мовив щось таке, що порушило рівновагу дівчини на самій вершині.
— Я хотів би всерйоз поговорити з тобою після гри, — сказав він. Не взяв її за руку, не глянув у вічі — лишень пильно вдивлявся в гравців на полі, і не в них втупився, а в далечінь.
— Про що? — спитала Кікі. — Скажи мені зараз.
— Не зараз. — Сутичка закінчилася падінням, і Консідайн кинув оком на програмку матчу. — Знову шістнадцятий номер, той малий ґард нападу[197] — Ван-Камп. Важить усього сто п’ятдесят дев’ять фунтів, а сам зупиняє кожну атаку лайнменів.
— Він за нас грає?
— Ні, за єльську команду, а не мав би в ній бути, — сердито відповів Консідайн. — Його купили, Господи Боже! Купили все тіло й душу.
— Шкода, — з ввічливості сказала вона. — А чому Гарвард не зробив такої пропозиції за саме тільки тіло?
— Ми такого не робимо, а ці люди не мають совісті. Ось глянь, яка атака! Подивись, як він прорвав лінію. Його не стримаєш і не звалиш.
Кікі на те не дуже зважала — здогадувалася, що не все гаразд на сонячному лиці.
Та якщо й усе негаразд, то дарма — нема ж бо нічого такого, чого б вона не зуміла виправити. Алекс Консідайн мав усе, торік у Кембриджі він став Людиною надії, і Кікі боготворила його.
У перерві після двох чвертей стугоніли великі барабани, вийшло сонце, між рядами перегукувалися люди, ціла низка їх проштовхувалася повз Кікі й Алекса.
— Я ніколи не бачив лайнмена, що так верховодив би в грі, як цей Ван-Камп, — зауважив Консідайн. — Був би красень, якби мав на собі червону футболку.
У третій чверті цей ідеал заблокував удар із рук і сам такий виконав. За кілька спроб його команда здобула очки, а решта гри стала запаморочливим летом довгих пасів у стратосфері шаленого галасу. Враз усе закінчилося. Разом із притихлою переможеною половиною глядачів Кікі й Алекс вийшли зі стадіону, на квапливих півгодини зустрілися з друзями й метнулися до поїзда. Їм би тепер побути віч-на-віч, але знайшлося тільки одне місце, і Консідайн сів половиною задка на бильце, а друга половина залишилася в переповненому пасажирами проході.
— Кортить мені дізнатися, що в тебе на думці, — сказала Кікі.
— Почекай, поки доїдемо до Нью-Йорка.
— А про що йдеться? Мусиш сказати. Про нас?
— Ну… так.
— А що саме про нас? Невже з нами не все гаразд? Хіба ми не на висоті? Я ж не чекатиму дві години, щоб з’ясувати. — Мовивши це, Кікі безтурботно додала: — Покинеш мене, але не хочеш робити це привселюдно.
— Кікі, я тебе прошу.
— Тоді дозволь мені поставити тобі кілька запитань. Перше: чи кохаєш мене? Ні, цього я не спитаю, бо трохи боюся. Замість того щось повідомлю. Я кохаю тебе, хай навіть ти й маєш сказати мені щось жахливе.
Кікі зауважила, що Алекс беззвучно зітхає.
— Тоді це й справді жахливе, — сказала вона. — Тоді це саме те, про що я й думала… — вона змовкла. У цій паузі не було ні крихти безтурботності. Щоб не розплакатися, дівчині довелося змінити тему.
— Подивись он на того чоловіка через прохід, — шепнула Кікі. — За моїми плечима кажуть, що це Ван-Камп, єльський футболіст.
Алекс розглянувся навколо.
— Мабуть, ні. Він не поїхав би до Нью-Йорка так рано. Хоча схожий на Ван-Кампа.
— Це таки він, з оцими жахливими подряпинами. Якби не вони, був би з нього красень.
— Це тому, що він відчайдушно грає.
— А проте він вродливий. Справді, один із найгарніших чоловіків, яких я коли-небудь бачила. Ти міг би нас і познайомити.
— Я з ним не знайомий. Так чи інакше, а він не розбере слів. Хіба що сигнали йому подавай.
Це було перше легке зауваження, яке він зробив за все пообіддя, й у Кікі спалахнула надія. Ба, зразу ж на його обличчя повернулася ще тяжча понурість, неначе після сміху на похороні.
— Може, він великий математик і мислить числами, — невесело торочила вона далі. — Може, вчиться в Ейнштейна… Але той у Принстоні.
— Б’юся об заклад, що він наймав репетитора, щоб скласти іспит.
— Я сама наймала, коли молода була. Ти не переконаєш мене, що це якийсь тупак.
Алекс глузливо зиркнув на неї.
— Тобі ж усілякі подобаються, хіба ні?
Облишивши потуги на розмову, Кікі взяла в нього програмку й глянула на дані футболістів.
Лівий ґард нападу Юберт Ґ. Ван-Камп.
Ньютонська В. Ш. 5’11’’, 159 ф. 21 рік
Одноліток Консідайна, але тільки другокурсник у коледжі. У двадцять один рік чоловіки писали шедеври й командували арміями.
…а у вісімнадцять років дівчата накладали на себе руки через нерозділене кохання, або переживали-перебували його, або вдавали самі перед собою, що й кохання не було.
На наступній станції люди вийшли, й Консідайн нарешті зміг сісти поруч Кікі.
— Тепер ти можеш говорити? — спитала вона.
— Так, і це буде дуже відверта розмова. Кікі, ти мені подобаєшся більше, ніж будь-яка з моїх знайомих дівчат. Минулого літа, коли ми…
— А чи бачив ти минулого літа, як він грає?
— Хто грає?
— Ван-Камп. Я маю на увазі, якщо минулого літа ти бачив, як він грає, то чому не запропонував йому більше грошей, ніж запропонували ось ці люди без совісті?
Алекс, не усміхнувшись, подивився на неї.
— Серйозно, це те, що треба поставити…
— Ой, заткнися.
— Що це ти, Кікі?
— Іди й сам став. Я знала, що ти маєш сказати, ще дві години тому.
— Я…
— …і мені важливо те, у який спосіб мене покидають. Ось твоя обручка… помісти її у свою археологічну колекцію… запхни її в кишеню. Он той чоловік через прохід дивиться на нас… На кінокартину з цікавим сюжетом.
— Кікі, я…
— За-ткни-ся!
— Гаразд, — понуро сказав він.
— Замість того напиши мені листа, і я дам його своєму чоловікові. Може, й вийду заміж за Ван-Кампа. Насправді я рада, що ти сказав… чи то пак не сказав… коли ти робив… тобто не робив. Сьогодні я порозважаюся з іншим хлопцем. Хочу почуватися вільною. А ось і станція…
У мить, коли вони звелися на ноги, Кікі кинулася геть від Алекса, рвучко й відчайдушно пробиваючись проходом і наштовхуючись на людей. Насамкінець пройнята пристрасним бажанням утекти за всяку ціну дівчина спіймала за руку пасажира, що швидко рухався й мав право зійти першим, з розгону відбилася від нього й вилетіла з дверей на перон-набережну.
— Вибачте, — видихнула вона. — Перепро…
Це був Ван-Камп. Зніяковіла Кікі мало не бігла поряд нього, відповідаючи на його усмішку.
— Справді, ви грали чудово, — сказала вона, засапавшись. — Мене тут переслідує страшний чоловік. Чи не провели б ви мене до таксі? Їй-бо, я ні краплинки не випила, але він розбив моє серце. І це відбилося на мені так само, як скляночка спиртного.
Вони поспішали доріжкою — злітно-посадковою смугою — до тихої мармурової гробниці Великого центрального вокзалу[198].
— То ви не можете повернути його собі?
Ван-Камп запитав це не зовсім усерйоз, але Кікі не зважала.
— Ой, ваше бідне обличчя! — вигукнула вона. — Ви таки були неперевершені. Я дивилася гру разом із гарвардцем, і вона його просто пригнітила. Та ні, я не намагатимусь повернути його. Спершу думала, що спробую це зробити, але в останню хвилину передумала.
Вони дійшли до стоянки таксі. Ван-Кампові їхати до центру. Чи не можна було б підвезти Кікі?
— О, будь ласка!
У машині вони дивились одне на одного у світлі бентежливих перших вогнів, що блимали у вікні. Ван-Камп мав блакитні очі, викувані із заліза й пофарбовані попелястим золотом. Він був сором’язливий і скутий, але, цілком певно, за все своє життя не зробив жодного скутого руху.
197
…той малий ґард нападу — Ван-Камп. Це прізвище завдячує Волтерові Чонсі Ван-Кампу (1859–1925), одному із засновників футболу. Він грав на місці півзахисника (важив усього 156 фунтів) і був тренером у команді «Єльські бульдоги». На чолі з ним ця команда здобула шістдесят сім перемог і зазнала дві поразки. Губерт Ван-Камп — це персонаж роману Семюела Р. Крокетта «Гал О’Айронсайд» (1914), популярного в часи молодості Фіцджеральда.
198
Великий центральний вокзал на Сорок другій стрит і Парк-авеню в Нью-Йорку — головний термінал для приміських поїздів, що прибувають до Нью-Йорка з півночі та сходу, відкритий у 1903 році. 1943-го Скотті Фіцджеральд заручилася з випускником Принстонського університету, офіцером ВМС США Семюелем Джексоном («Джеком») Ланаганом (1918–1998) під «Білтморським годинником», в готелі «Білтмор», що біля самого вокзалу. Щоб відзначити цю подію, Зельда намалювала одну зі своїх найзначніших нью-йоркських картин «Великий центральний час Скотті та Джека».