ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО
- Автор: Далавурак Степан, Пушик Степан
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО». Краткое содержание книги:
Запис текстів С. Далавурака, М. Івасюка, В. Бандурака та С. Пушика
— Та це з воші! — гукнув.
Побігла царська дочка сказати батькові, що сільський парубок відгадав, а цар:
— Та чи виходити тобі заміж за якогось драба?
— Мушу, бо так обіцяла,— каже царівна.
— Так не буде! — розсердився цар.
А в царя був такий ведмідь, що людей їв. Цар і каже парубкові:
— Я тебе на добу зачиню з ведмедем у клітку. Якщо він тебе не займе, то будеш моїм зятем.
— Та най так буде, але відпустіте ще мене до міста.
Цар відпустив його, але під вартою. Купив хлопець скрипку, бритву, нагайку, шило, пір'я і горіхів. А як повертався, дорогою назбирав камінців.
— Тільки з'явився хлопець у палаці — його зразу кинули до ведмедя у клітку. Сідає він у куток і зубами лускає горіхи. А ведмідь питає:
— Ти що їси?
— Горіхи.
— Дай і мені покуштувати.
Дав хлопець зерня з горіха, ведмідь з'їв і попросив ще. Ще одного горіха розкусив хлопець, подав ведмедеві зерно, а тоді каже:
— Коли сам. Зуби маєш міцні.
І кинув ведмедеві жменю камінців. Ведмідь гриз, гриз, але не може жодного розгризти.
— В тебе міцніші зуби,— каже.
— Певно, що міцніші, я кидаю горіх в рот, і лише тріщить, а ти жодного ще не розколов.
З'їв парубок усі горіхи, а тоді бере скрипку і грає коломийки. Ведмідь так слухає, що аж писком крутить:
— Що ти робиш?—питає.
— Коломийки граю.
— Навчи й мене,— просить ведмідь.
Можу навчити, але тобі спочатку треба лапи поголити.
— Бери! Голи! — згоджується ведмідь.
Відважує хлопець дошку в стіні. Ведмідь запхав туди лапи, а хлопець затиснув їх дошкою і починає бритвою різати, шилом колоти, пером тикати, а нагайкою краяти. Як добре зболіло ведмедя, він проситься:
— Пусти, брате, я вже вмію грати.
Відпустив його хлопець, та ведмідь довго ще свої лапи облизував. Настала й ніч.
— Лягаймо вже спати,— каже ведмідь.
Рано-вранці цар біжить до клітки, починає відмикати двері, а ведмідь:
— Кого це так рано чорт несе?
— Це я — цар!
Тихо, най мій друг спить, бо як устане, нагайкою викрає, шилом нашпигає, бритвою вибритває, а тоді будеш знати, як коломийки грати.
Цар пішов, а через якийсь час прибігає його донька і каже:
— Ведмедю, виходь звідси!
Випустила ведмедя і до парубка:
— Тікаймо, бо тато готує смерть тобі.
Тікають вони, тікають, аж оглянулися назад — хмара війська за ними суне. Каже царівна:
— Я роблюся каплицею, а ти монахом. Вклякай і молися, поки вони не проїдуть.
Стала каплицею, а він монахом. Військо проїхало, і тікають далі. Побачили хмару війська попереду. Каже царівна:
— Це вони повертаються. Якщо нас впіймають, то смерть обом. Я стану ставком, а ти лебедем.
Над'їхало військо, напоїло коней, постріляли вояки в лебедя і поїхали.
Вже думають хлопець і царівна, що минула небезпека, але на другий день побачили, що сам цар на ведмеді за ними женеться.
— Тепер пропали ми,— каже царівна.
Парубок сідає на канаву, знімає з себе пасок і виправляє бритву.
А ведмідь здалеку кричить:
— Ой, не треба, я вже добре знаю, як коломийки грати.
Скинув із себе лютого царя, розірвав його, а молодим каже:
— Сідайте обоє на мене. Поїдемо в своє царство, і тепер будеш ти, хлопче, царювати.
БИСОЧКИ[85]
Жили-були два брати. Один бідний, а другий багатий. В багатого дітей не було, а зате в бідного аж семеро, одне від другого менше.
Коли впав голодний рік, не мав бідний чим годувати дітей. Каже до жінки:
— Піду на рибу, може, щось зловлю.
Узяв сіточку і пішов на річку. Нічого не ловилося, а коли хотів уже йти додому, попалась йому золота рибка.
Подумав бідняк: «Візьму її, дам свіжої води, хай би діти забавлялися, то, може, за голод забудуть».
А рибка заговорила:
— Слухай, добрий чоловіче, в тебе я помру, і нічого з твоїх думок не вийде. Краще відпусти мене, а я знаю твою біду і допоможу. Почекай лише на березі.
Здивувався чоловік, коли почув таке від риби, й відпустив її.
Попливла рибка до своєї матері і каже:
— На березі є дуже бідний чоловік, який має семеро дітей і не має чим їх прогодувати. Допоможи йому.
— Добре,— каже стара.— Бери оці бисочки і неси йому. Припливла рибка до берега з бисочками і гукає:
— Витягай, добрий чоловіче.
Витяг чоловік подарунок на берег і здивувався, бо ніколи ще такого не бачив:
— Що це таке?
— Порятунок для тебе і твоїх дітей. Будуть вони вас годувати. Скажеш тільки: «Бисочки, бисочки, розбисайтеся!» Вони розкриються, а буде там і варене, і печене, і люлька закурена.
Подякував красно чоловік рибці за подарунок і пішов додому.
Посадив дітей і жінку за стіл, бисочки на стіл виклав і говорить:
— Бисочки, бисочки, розбисайтеся!
Розкрилися вони, а там страв — яких душа забагне.
Наїлися діти досита, батько подякував рибці, й бисочки закрилися.
Повеселіли діти, повибігали на двір, на воротах катаються і співають.
Побачив то багатий, вибіг із хати і давай сварити:
— А диви, жебраки, наїлися сего-того і зняли гвалт, що я слухати не можу!
— Ой, стрийцю, ви ще такого смачного не їли, відколи на світі живете, як нам батько давав,— озвалися діти.
Подумав багач — може й справді, йде.
— Здоров, брате! Що це твої діти кажуть, ніби ти їм такого смачного їсти давав, що я не куштував, відколи на світі живу.
— І тебе пригощу, лише й за жінкою йди,— пообіцяв бідний.
Зрадів багач, що даром поїсть, побіг, привів жінку, і обоє сіли за стіл.
— Бисочки, бисочки розбисайтесь! — мовив бідняк.
В багача аж очі вилупились, як бисочки розкрилися. Варене там і печене, ще й для гостя люлька запалена.
Обома руками хапає багач і їсть, аж за вухами тріщить. Наївся, а тоді каже:
— Знаєш що, брате, продай мені бисочки. Дам тобі коня з возом, два мішки жита, два пшениці, корову і морг поля.
Бідняк спочатку і слухати не хотів, але багач як пришився, то вже і не відшити його.
Продав бисочки, а через кілька днів знову йде на берег озера.
— Приплинь, приплинь до мене, золота рибко! — кличе. Почула вона його голос і припливає до берега.
— Що бажаєш, добрий чоловіче?
— Дорога моя рибко, дай мені другі бисочки, бо старі попсувалися.
— Добре, почекай.
Попливла рибка до матері і каже:
Прийшов той чоловік, якому ти подарувала бисочки, і каже, що вони попсувалися. Просить другі, ліпші.
— Добре, доню!
Запливла риба в печеру, винесла набагато кращі, золотом оздоблені бисочки.,
Передала золота рибка бисочки бідному, подякував він і знову прийшов додому. Посадив сім'ю за стіл, а бисочки аж сяють золотом.
— Бисочки, бисочки, розбисайтеся! — примовив.
Як відкрилися бисочки, то до всіх, хто був у хаті, по три маленьких чоловічки з чорними булавами вискочили і б'ють — куди попало. Батька так присіли, що він на якийсь час пам'ять втратив. А як прийшов до тями, то ледве проговорив:
— Би-би-би-сочки, заби-бибисайтесь!
Поховалися чоловічки, і аж тепер побачив батько, що й дітям писки попухли.
— Ідіть на ворота,— каже їм,—і співайте ще голосніше, як тоді, коли добре малися. Як вийде стрийко, скажіть йому, що сьогодні ви ще смачніше їли, ніж учора.
Почали діти співати, багач вибіг із хати, але вже не свариться — лише питає, чому їм так весело.
— Батько ще кращі бисочки приніс,— відповідають діти.
Прибіг багач до брата, побачив бисочки, заздрість його залоскотала, Просить продати.
— Ей, брате, досить того, що я вже одні продав, а ці не продам,— каже бідняк.
— Тоді поміняємося. До мене гості приїжджають, а для тебе досить і старих.
Не згоджується бідняк.
85
записано в с. Гаврилівці Надвірнянського району від І. Гараздюка