Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Хто хоче прискіпливіше вивчити період Золотої Орди тих часів, а отже, й Московії, раджу звернутися до другої книги «Москва Ординська», частина друга: «Цар (хан) Тохтамиш».
Темник Едігей, спаливши Москву 1407 чи 1408 року, скоріше за все, знищив і Тохтамиша. Московський улус, практично, перестав існувати з 1408 до 1425 року. Та нам слід пам’ятати: ще під час походу Едігея з мангитами на Москву хан Тохтамиш відправив усі свої роди (старих людей, дітей, жінок тощо) та частину війська під захист Великого Литовсько-Руського князя Вітовта. Те військо у 1408 році очолював старший син хана Тохтамиша від першої (старшої) дружини — Джалал-ад-дін (Зелені-Салтан). Саме завдяки цьому рішенню хана Тохтамиша були врятовані від знищення його тюркські роди та старші сини-мусульмани.
Сучасні історики, спираючись на документи, засвідчили:
«Наприкінці 1409 року Вітовт із Джалал-ад-діном прибули до Берестя, де зустрілися з Ягайлом і домовились про подальші дії» [83, с. 121].
Автор просить звернути увагу на той факт, що цього разу татари зі своїм ханом Джалал-ад-діном прийшли із Московщини. Вітовт зі своїм військом чекав їх на Угрі.
А ось друге свідчення російського професора М.Г. Сафаргалієва (1960 рік):
«Впоследствии Джелал-ад-дин со своими татарами, которых, по словам Длугоша, насчитывалось 40 тысяч, принимали участие в знаменитом Грюнвальдском сражении в1410 году и содействовали разгрому ордена. Со своей стороны Витовт помог Джалал-ад-дину захватить Крым вскоре после битвы под Танненбергом (Грюнвальдом)» [30, с. 186].
Таким чином, ми маємо змогу ще раз переконатися, якими близькими були відносини Великого князя Вітовта та правителів Золотої Орди.
У 1413–1414 роках терени Новгорода, Пскова та півночі Литви відвідав європейський лицар Гілльбер де Ланноа. Ось його спогади:
«Из Трок я приехал в одно селение и замок, называемый Позурь, лежащий на реке Маммель (Неман), которая есть очень большая река; этот замок очень велик, весь из дерева и укреплён самим положением своим; одной стороной на очень обрывистой горе, другой стороной расположен на ровной земле. И там в этом замке я нашёл герцога Витовта, князя Литвы, его жену и дочь, жену… (князя. — В.Б.) Московского и дочь его дочери» [8, с. 30].
Отож, після смерті хана Тохтамиша, яка сталася 1408 року під час походу Едігея на Москву, в 1409-му князь Вітовт ухвалював рішення зі старшим його сином.
1410 року хан Джалал-ад-дін, за допомогою війська Вітовта, оволодів Кримом, а в 1411 році посів Золотоординський престол. Тобто ми ще раз переконуємося, що починаючи із 1380 року, Золота Орда (хан Тохтамиш) і Велике Литовсько-Руське князівство (Ягайло та Вітовт) діяли проти своїх ворогів, об’єднуючи зусилля. А таке могло трапитися завдяки порідненню хана Тохтамиша з родом Великого Литовсько-Руського князя Вітовта.
У знаменитому ярлику хана Тохтамиша до Ягайла 1392 року є така фраза: «З підданих Нам волостей, зібравши виходи, вручи послам, які йдуть для доправлення до скарбниці» [171, с. 51].
Автор уже пояснював, як професор Казанського університету Казем-Бек спотворив саме це місце російського перекладу уйгурського тексту хана Тохтамиша. Тому ми використали переклад професора І.М. Березіна.
Про що свідчать ті слова хана Тохтамиша?
Вони беззаперечно вказують на те, що 1392 року деякі землі Золотої Орди, будучи приналежні їй, управлялися владою Великого Литовсько-Руського князівства. В цьому випадку російські історики та їхні українські однодумці завжди кивали нам на українські землі Київщини та Поділля. Мовляв, мова йде про них. Цим натяком московити та їхні «українські одностайники» приховували ще один московський «доважок брехні» про «татарську Західну Мещеру», тобто землі від Рославля — Брянська — Трубчевська до Можайська — Наро-Фомінська — Кашири, які раніше захопив князь Ольгерд та на які хан Тохтамиш свого часу видав ярлик на управління Литві.
Приховуючи правду, нам нав’язують думку, що скориставшись скрутою хана, Вітовт «зажадав від Тохтамиша ярлика, котрим той зрікався верховного права на ті руські землі, що входили до складу Великого князівства Литовського, і, відтак, ліквідовувався режим литовсько-татарського кондомініуму й припинялася сплата данини в Орду». Згадка про цю історичну подію дійшла до нас у словах кримського хана Менглі-Гірея (1506 р.): «Великий царь Тохтамыш дал великому князю Витовту Киев, и Смоленск, и иншие городы, и предок наш царь Тохтамыш на всё дал ярлык свой» [44, с. 204].