Старша Едда. Епос
- Автор:
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7585-27-4
- Переводчик: Віталій Кривоніс
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Старша Едда. Епос». Краткое содержание книги:
«Старша Едда» (також «Семундова Едда») — пам'ятка давньо-ісландської словесності, взірець класичного епосу, знаковий твір середньовічної європейської літератури. У стародавніх піснях, записаних приблизно вісімсот років тому в Ісландії, містяться основні наші знання зі скандинавської міфології. Величні картини створення і загибелі світу, пригоди Тора, Локі, Одіна, витівки тролів, битва Сіґурда з драконом Фафніром, кривава драма при дворі повелителя гунів Атлі — образи героїв і сюжети, що надихали й досі надихають письменників, композиторів, художників, режисерів, ба навіть розробників комп'ютерних ігор. Для кращого розуміння твору текст супроводжується примітками і коментарями, а також ілюстраціями Вільяма Коллінгвуда з англомовного видання «Старшої Едди» 1908 року.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.
Перейти на страницу:
Ґудрун мовила:
91
«Ніц не сховає
дочка Ґрімхільд,
з волі моєї
ти помираєш,
син Хьоґні сам
зранив тебе».
Атлі мовив:
92
«Взялась ти за зброю,
хоч то не є гідним,
зле зрадити друга,
який тобі вірив;
взяв я тебе,
Ґудрун, на лихо.
93
Знана була
ти удовицею,
владною вельми,
не без підстави;
ми прибули
з воїнів почтом,
були всі звитяжними
в нашій мандрівці.
94
Повно було в нас
знатного люду,
вдосталь худоби —
втіха велика,
статки добірні
людям на радість.
95
Мунд[598] я сплатив
вельми пристойний,
тридцять рабів,
сім гожих рабинь,
до них я додав
срібла чимало.
96
Для тебе цього
замало здалося,
земель тих, що Будлі
залишив мені,
через твій підступ
я не дістав;
свекруха твоя
плакала часто,
шлюб наш щасливим
я не назву».
Ґудрун мовила:
97
«Брешеш ти, Атлі,
хоч мені й байдуже;
бувала я лагідною,
ти ж — геть ніколи;
ви, юні брати,
війну почали;
з вас половина
пішла до Хель;
все захиталось
у вашій державі.
98
Троє було нас
таких неласкавих,
землю полишили
слідом за Сіґурдом,
стругом прудким
правив кожен своїм,
поки на схід
ми не прибули.
99
Конунга вбили,
гарбали землі,
злякані херсіри[599]
йшли нам під руку;
з лісу вигнанців
ми відпустили,
щастя небачене
туди принесли ми[600].
100
Страж гунський помер[601],
щастя пішло,
важко було
юній зватись вдовицею;
кепсько жилося
в Атлі обійсті,
героя мого
зле було втратити.
101
Знаємо ми,
як ти з тінґу вертався,
сидів там, покірний,
справи не виграв;
жодного разу
добра не дістав,
сидів там, спокійний,
-- -- -- -- --.»
Атлі мовив:
102
«Брешеш ти, Ґудрун,
та мало зарадять
сварки й облуда
нашій недолі.
Влаштуй нині, Ґудрун,
все, як належить,
коли мене звідси
геть понесуть».
Ґудрун мовила:
103
«Кнорр[602] я куплю
і труну пофарбовану,
й вощені шати
для трупа твого,
подбаю про все,
мов жили ми у злагоді».
104
Так Атлі помер,
плакали родичі,
зробила шляхетна
все, як казала;
віку гадала
й собі вкоротити,
проте Ґудрун дні
інакше скінчились.
105
Той є щасливим,
у кого нащадки
звитяжні такі,
як родичі Ґ'юкі;
житиме вічно
у всякому краю
слава про них,
де люди почують.
Перейти на страницу: